Богініч О. Л. Право на мир у парадигмі колективного та індивідуального суб’єктів: дуалізм підходів. Альманах права. Трансформація законодавства України в сучасних умовах. Київ : Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, 2023. Вип. 14. С. 195-200.
У статті аналізується еволюція права на мир від його індивідуального статусу (права особи) до колективного (права спільноти). Стверджується, що саме масовість порушення прав людини в умовах воєнних дій щодо великої кількості людей спричиняє появу їх колективного права на мир як похідного від індивідуального права на життя. Зазначається, що з розвитком цивілізації індивідуальне право на життя трансформувалось у колективне право на мир. Лише на певному етапі розвитку людства індивідуальне право на життя зазнало своєї трансформації у право на мир. Йдеться про Новітню історію, коли абстрактні ідеї права на мир набули своєї реалізації у відповідних міжнародних угодах та зазнали інституалізації у діяльності структур, які мали міжнародний характер. Звертається увага, що право на мир як наукова проблема саме в контексті колективного права актуалізувалась у 70-х роках ХХ століття. Конкретно з цим періодом пов’язані численні наукові дискусії щодо прав людини третього покоління, до яких відносять колективні права, зокрема право на мир. Виділяють шість видів колективних прав. Це – право на політичне, економічне, соціальне та культурне самовизначення; право на участь і отримання прибутків від «спільної спадщини людства»; право на мир; право на здорове й збалансоване довкілля та право на гуманітарну допомогу у випадку різних катастроф. У контексті зазначеного аналізуються існуючі в науковій літературі підходи щодо суб’єктного складу цього права. На думку автора, право на мир належить як до колективних прав, так і до індивідуальних. Наголошується, що право на мир у ХХІ столітті є генеральним засобом забезпечення реалізації всіх інших прав людини.
