Берченко Г. В. Конституція як акт установчої влади : реф. дис. ... д-ра юрид. наук [12.00.02] / Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого. Київ, 2024. 45 с.
Дисертація присвячена розробці сучасної доктрини конституції як акта установчої влади, встановленню меж здійснення установчої влади, з’ясуванню специфіки реалізації доктрини конституції як акта установчої влади в Україні, а також наданню науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення процедури внесення змін до Конституції України і процедури прийняття нової Конституції України. Сформульовано пропозицію переглянути формулювання ч. З і ч. 4 ст. 5 Конституції України в частині заборони узурпації права визначати і змінювати конституційний лад, а також узурпації державної влади на користь заборони узурпації саме народного суверенітету. Обґрунтовано критичний підхід до юридичних позицій КСУ, висловлених в рішеннях від 5 жовтня 2005 року N 6-рп/2005 і від 16 квітня 2008 року № 6-рп/2008 року щодо можливості прийняття нової Конституції на референдумі за народною ініціативою. Наведені аргументи щодо здійснення КСУ наступного конституційного контролю за законами про внесення змін до Конституції України на підставі визнання таких законів актами інституційної установчої влади, зміст і процедура здійснення якої є обмеженою оригінарною установчою владою. Набули подальшого розвитку положення щодо підходів до багатотекстовості, несистематизованості конституційного тексту, а також доктрини конституційного блоку, перспективи для України визнання доктрини конституційного блоку щодо Акта проголошення незалежності України 1991 року, але відсутності таких перспектив для Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Аргументовано підхід, за яким глобальний конституціоналізм у вузькому значенні як перспективний рівень багаторівневого конституціоналізму сьогодні відсутній, оскільки відсутній світовий уряд і всесвітня конституція. Так само наводяться аргументи щодо недоцільності повноцінного використання доктрини установчої влади в рамках ЄС до того моменту, поки останній не набуде статусу федеративної держави. Доводиться теза про те, що експліцитний попередній контроль за внесенням змін до конституції з боку конституційних судів - тренд пострадянський (Україна, Молдова, Таджикистан, Киргизстан, Азербайджан, Вірменія) і постсоціалістичний (Косово, Румунія), а його успіх, позитивні і негативні сторони цілком індивідуальні і залежать від його моделі в конкретній країні і її контексту.
