№№ 281-1(І)/18, 293-1(І)/18, 335-2(ІІ)/18, 18-3(І)/19, 48-1(ІІ)/19, 51-2(ІІ)/19, 162-3(І)/19, 169-3(І)/19, 63-2(І)/2020
Оскільки Верховний Суд у складі колегії Цивільного касаційного суду не розглядав справи по суті і не застосовував положень статті 23 Закону у постанові від 26 вересня 2018 року, а відмовив у задоволенні заяви Дерменжи А.В. з огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду судового рішення, не підтвердилися, то остаточним судовим рішенням у справі Дерменжи А.В. є ухвала Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2016 року, у якій касаційний суд застосував зазначені положення Закону.
Із доданих до конституційної скарги матеріалів вбачається, що ухвала Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2016 року роздрукована з Єдиного державного реєстру судових рішень, не містить повних анкетних даних сторін, тобто відомостей, за якими ідентифікують фізичну особу, та не засвідчена в установленому порядку судом, що її постановив.
Отже, конституційна скарга за формою не відповідає вимогам абзацу десятого частини другої статті 55 Закону України „Про Конституційний Суд України“.
(абзаци п’ятий – сьомий пункту 2 мотивувальної частини)
Ухвала Третьої колегії суддів Першого сенату Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Дерменжи Андрія Вікторовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України "Про іпотеку" від 31 січня 2019 року № 18-3(І)/2019
Із аналізу ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року, яку Стеценко С.В. вважає остаточним судовим рішенням у своїй справі, та постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2018 року вбачається, що суди не обґрунтовували положеннями частини третьої статті 59 Закону № 796 підстав для відмови у перерахунку пенсії, а лише посилалися на них при зазначенні аргументів сторін щодо суті спору.
Отже, положення частини третьої статті 59 Закону № 796 не застосовувалися, тому автор клопотання не дотримав вимог частини першої статті 55 Закону України „Про Конституційний Суд України“.
(абзаци третій, четвертий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)
Ухвала Першої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Стеценка Станіслава Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", частини першої статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 27 лютого 2019 року № 48-1(ІІ)/2019
З наведеного випливає, що предметом конституційної скарги може бути конституційність лише того закону (його окремих положень), який був застосований в остаточному судовому рішенні у справі автора клопотання. Застосування оспорюваного закону в остаточному судовому рішенні у справі особи є умовою виникнення у цієї особи правосуб’єктності щодо звернення з конституційною скаргою до Конституційного Суду України та прийнятності конституційної скарги.
(абзац п’ятий пункту 2 мотивувальної частини)
Ухвала Другої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Прилуцького Валентина Назаровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту 3 пункту 11 розділу І Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України“ від 28 грудня 2014 року № 76–VIII, статті 90, підпункту 1 пункту 2 розділу ХІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про державну службу“ від 10 грудня 2015 року № 889–VIII, частин восьмої, сімнадцятої статті 50-1 Закону України „Про прокуратуру“ від 5 листопада 1991 року № 1789–XII, частини восьмої статті 86 Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697–VII від 28 лютого 2019 року № 51-2(ІІ)/2019
Як вбачається з долучених до конституційної скарги матеріалів, в остаточному судовому рішенні – ухвалі Верховного Суду від 26 листопада 2018 року – положення частини четвертої статті 263 Кодексу не застосовувалися, тому вони не можуть бути предметом конституційного контролю у справі за конституційною скаргою Косіциної Л.В.
(абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)
Ухвала Третьої колегії суддів Першого сенату Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Косіциної Людмили Володимирівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 1 частини шостої, частини дев'ятої статті 19, частини четвертої статті 263, пункту 2 частини третьої статті 389, пункту 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України від 12 червня 2019 року № 162-3(І)/2019
З наведеного випливає, що предметом конституційної скарги може бути перевірка на конституційність лише того закону (його окремих положень), який був застосований в остаточному судовому рішенні у справі автора клопотання. Застосування оспорюваного закону в остаточному судовому рішенні у справі особи є умовою виникнення у цієї особи правосуб’єктності щодо звернення з конституційною скаргою до Конституційного Суду України та прийнятності конституційної скарги.
(абзац п’ятий пункту 2 мотивувальної частини)
Ухвала Третьої колегії суддів Першого сенату Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Гольник Лариси Владленівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзацу другого частини першої, пункту 2 частини шостої статті 51 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 19 червня 2019 року № 169-3(І)/2019
<…> конституційна скарга насамперед є засобом захисту конституційних прав і свобод людини, порушених унаслідок застосування закону України, який суперечить Конституції України. Тобто обґрунтуванням тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) вважаються аргументи суб’єкта права на конституційну скаргу про те, що оспорюваний закон чи його окремі положення суперечать нормам розділу II „Права, свободи та обов’язки людини і громадянина“ Конституції України. Така суперечність може проявлятися у випадках, коли закон встановлює обмеження змісту чи обсягу конституційних прав і свобод або унеможливлює їх реалізацію.
(абзац третій пункту 2 мотивувальної частини)
Ухвала Другої колегії Першого сенату Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Лук’янченка Володимира Веніаміновича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини четвертої статті 424 Кримінального процесуального кодексу України від 18 березня 2020 року № 63-2(І)/2020
