4.3.14.3. Інші обмеження

№№ 3/02, 28/09, 13/12, 8-р/20

<…> право власності виникає лише за наявності певних юридичних фактів та за умови формування правового статусу конкретного власника, надання йому юридично забезпеченої можливості діяти у передбачених законом межах.
     Разом з тим власність гарантує не лише права власників, а й зобов'язує, покладає на них певні обов'язки. Саме про це йдеться у статтях 13 і 41 Конституції України, відповідно до яких використання власності не може завдавати шкоди людині, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Отже, для реалізації закріпленого в Конституції України права власності потрібні галузеві закони, які встановлюють конкретні норми використання власником належного йому майна з урахуванням інтересів усіх суб'єктів правовідносин.

(абзаци третій-четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про електроенергетику" (справа про електроенергетику) від 12 лютого 2002 року № 3-рп/2002

 

Аналіз визначених у Законі понять „благодійництво“, „благодійна діяльність“, „спонсорство“, „меценатство“ (стаття 1) та змісту основних напрямів благодійництва, благодійної діяльності свідчить, що цілі такої діяльності є відмінними від засад регулювання оплати праці і жодним чином не стосуються виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ і закладів, що є обов’язком держави.
     …
     Благодійні внески і пожертви фізичних та юридичних осіб як одна з форм благодійництва за правовою сутністю є вольовим актом розпорядження благодійником своєю власністю та має особливий правовий режим. Права і обов’язки власника (розпорядника майном), якими є благодійник і благодійні організації, визначаються Законом, а тому відповідно і благодійники, і набувачі благодійної допомоги зобов’язані діяти у встановлених Законом межах. < … >
     Оскільки Постанова № 1222 Кабінету Міністрів України регулює питання використання благодійних внесків і пожертв, то таке використання має здійснюватися у межах статті 4 Закону. Внесеними Постановою № 368 змінами щодо можливості використання благодійних внесків і пожертв на виплату заробітної плати Кабінет Міністрів України всупереч положенням статті 4 Закону змінив головну засаду здійснення благодійництва та благодійної діяльності, згідно з якою конкретні їх напрями визначаються тільки благодійниками і статутами (положеннями) благодійних організацій (частина друга), чим перевищив свої повноваження і втрутився у законодавчі повноваження Верховної Ради України, що суперечить частині другій статті 19, пункту 3 частини першої статті 85, частині третій статті 113, статті 116, частині першій статті 117 Конституції України. Надавши можливість керівникам бюджетних установ, закладів спрямовувати благодійні внески і пожертви на виплату заробітної плати працівникам цих установ та закладів, Кабінет Міністрів України не лише допустив обмеження права благодійника вільно розпоряджатися своїм майном, а й, по суті, змінив правовий режим власності (використання пожертв і благодійних внесків), що згідно з пунктами 1, 7 частини першої статті 92 Конституції України може бути встановлено виключно законами України.

(абзаци п’ятий, сьомий, восьмий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Постанови Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 р. № 1222“ від 28 жовтня 2009 року № 28-рп/2009

 

Аналіз названих положень Кодексу дає підстави констатувати, що вони не містять заборони виїжджати за кордон фізичній особі, яка має податковий борг, а підпункт 94.2.2 пункту 94.2 статті 94 стосується лише обмеження права власності платника податків щодо належного йому майна у разі, якщо ця особа має податковий борг і виїжджає за кордон.
     (абзац п’ятий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини)

Конституційний Суд України вважає, що застосування адміністративного арешту майна платника податків з метою забезпечення виконання цим платником податків своїх обов’язків не є порушенням права особи на недоторканність житла. Отже, адміністративний арешт майна платника податків не позбавляє платника податків гарантованого статтею 41 Конституції України права власності на таке майно.
     (абзац п’ятий підпункту 3.4 пункту 3 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Податкового кодексу України від 12 червня 2012 року № 13-рп/2012

<…> іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов’язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов’язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов’язання. У разі порушення боржником свого зобов’язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов’язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов’язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
     (абзац одинадцятий пункту 3 мотивувальної частини)

<…> Хоча обтяження майна іпотекою і впливає на можливість реалізації набувачем іпотечного майна свого конституційного права власності через обмежену правомочність розпоряджатися предметом іпотеки, втручання у таке право є мінімальним та спрямоване на врахування інтересів усіх суб’єктів вказаних правовідносин.
     <…> факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину.
     (абзаци шостий, сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційною скаргою Дерменжи Андрія Вікторовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України „Про іпотеку“ від 14 липня 2020 року № 8-р/2020

Сайт розроблено за сприяння Координатора проектів ОБСЄ в Україні
© 2024 Конституційний Суд України