№№ 1-уп(II)/18, 15-у(II)/19, 5-уп(ІІ)/2021, 15-у(II)/2024, 38-у(II)/2024, 59-у(II)/2024, 75-у(II)/2024, 1-у(ІІ)/2025, 21-у(ІІ)/2025, 66-у(І)/2025, 67-у(І)/2025, 74-у(І)/2025, 95-у(І)/2025, 97-у(І)/2025
Зі змісту конституційної скарги вбачається, що, аргументуючи свої твердження щодо неконституційності оспорюваних положень Закону № 76, Павленко В.С. посилається на статтю 22 Конституції України, однак не вказує, яке саме її конституційне право було порушено внаслідок застосування цих положень. Оскільки стаття 22 Конституції України визначає гарантії реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина, то вона не може бути самостійним аргументом для обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень).
(абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)
Ухвала Другого сенату Конституційного Суду України про закриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Павленко Віри Сергіївни щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 3 пункту 11 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII від 16 липня 2018 року № 1-уп(II)/2018
Отже, конституційна скарга не відповідає вимогам частини першої статті 56, абзацу першого частини першої статті 77 Закону України „Про Конституційний Суд України“, а тому є неприйнятною, що є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 1 статті 62 цього закону – звернення до Конституційного Суду України неналежним суб’єктом.
(абзац четвертий пункту 2 мотивувальної частини)
Ухвала Другого сенату Конституційного Суду про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства „Банк Форум“ Шевченка Олександра Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини першої статті 121 Господарського процесуального кодексу України в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів“ від 3 жовтня 2017 року № 2147–VІІІ від 18 березня 2019 року № 15-у(II)/2019
<….> цитування приписів Конституції України та посилання на юридичні позиції Конституційного Суду України, викладені в рішеннях, що їх Конституційний Суд України ухвалив у період чинності статті 129 Конституції України в редакції до внесення змін Законом № 1401 [Закон України „Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)“], не є обґрунтуванням тверджень щодо невідповідності приписів Кодексу [Кримінальний процесуальний кодекс України] приписам статті 55, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України <….>.[1]
(абзац одинадцятий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)
Ухвала Конституційного Суду України від 20 жовтня 2021 року
№ 5-уп(ІІ)/2021 про закриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Шкоди Павла Васильовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частини другої статті 392, пункту 2 частини другої статті 428 Кримінального процесуального кодексу України
Див. також: абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Ухвали Конституційного Суду України від 9 жовтня 2024 року
№ 75-у(II)/2024 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Гольдарба Максима Юрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 частини першої, частини третьої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України
Зі змісту конституційної скарги випливає, що, аргументуючи твердження про неконституційність пункту 11 частини першої статті 4 Закону [Закон України „Про санкції“], Ворона Т.С. виклала власне розуміння його змісту, яке суперечить юридичній природі спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), установлених у статті 4 Закону [Закон України „Про санкції“], що не можна вважати належним обґрунтуванням тверджень про невідповідність Конституції України оспорюваних приписів Закону в розумінні пункту 6 частини другої статті 55 Закону України „Про Конституційний Суд України“.
Отже, Ворона Т.С. не дотримала вимог пункту 6 частини другої статті 55 Закону України „Про Конституційний Суд України“, що є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 4 статті 62 цього закону – неприйнятність конституційної скарги.
(абзаци третій, четвертий пункту 2 мотивувальної частини)
Ухвала Конституційного Суду України від 26 лютого 2024 року
№ 15-у(II)/2024 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Ворони Тетяни Сергіївни про відповідність Конституції України (конституційність) пункту 11 частини першої статті 4 Закону України „Про санкції“
Саприка В.І. стверджує, що стаття 1, частина друга статті 20 Закону [Закон України „Про правовий режим воєнного стану“] порушують його конституційні права на власність і соціальний захист, однак він не навів обґрунтування, яким чином оспорювані приписи Закону порушують ці права.
Отже, суб’єкт права на конституційну скаргу не дотримав вимог пункту 6 частини другої статті 55 Закону України „Про Конституційний Суд України“, що є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 4 статті 62 цього закону – неприйнятність конституційної скарги.
(абзаци третій, четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)
Ухвала Конституційного Суду України від 5 червня 2024 року
№ 38-у(II)/2024 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Саприки Василя Івановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 1, частини другої статті 20 Закону України „Про правовий режим воєнного стану“
Водночас у конституційній скарзі на виконання вимог статті 1511 Конституції України та статті 55 Закону України „Про Конституційний Суд України“ не вказано, яке з гарантованих Конституцією України прав, на думку суб’єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування у його справі пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1644 [Закон України „Про санкції“] та частини сьомої статті 122 Кодексу [Кодекс адміністративного судочинства України] в редакції Закону № 3223 [Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування санкцій“].
Отже, Товариство не дотримало вимог пункту 6 частини другої статті 55 Закону України „Про Конституційний Суд України“, що є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1644 [Закон України „Про санкції“], частини сьомої статті 122 Кодексу [Кодекс адміністративного судочинства України] в редакції
Закону № 3223 [Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування санкцій“] за пунктом 4 статті 62 цього
закону – неприйнятність конституційної скарги.
(абзаци третій, четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)
Ухвала Конституційного Суду України від 4 вересня 2024 року
№ 59-у(II)/2024 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою AEROC Investment Deutschland GmbH щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 1 частини першої статті 3 Закону України „Про санкції“ від 14 серпня 2014 року
№ 1644–VII, частини сьомої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування санкцій“ від 13 липня
2023 року № 3223–ІХ
Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що особа, яка звертається до Конституційного Суду України, повинна не лише зазначити, а й аргументовано довести, як саме оспорюваний закон (окремі його приписи), який був застосований в остаточному судовому рішенні в її справі, порушує її гарантоване Конституцією України право [ухвали Першого сенату Конституційного Суду України від 13 червня 2018 року № 20-у(І)/2018, Другого сенату Конституційного Суду України від 3 червня 2020 року № 10-уп(ІІ)/2020].
В Ухвалі Другої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 30 січня 2024 року № 14-2(ІІ)/2024 наголошено на тому, що «за змістом частини першої, пункту 6 частини другої статті 55 Закону України „Про Конституційний Суд України“ ймовірне порушення гарантованого Конституцією України права людини є наслідком застосування саме оспорюваного суб’єктом права на конституційну скаргу закону (його окремих приписів) в остаточному судовому рішенні в його справі <…>. Себто застосування судом оспорюваного закону (його окремих приписів) в остаточному судовому рішенні суб’єкта права на конституційну скаргу та порушення його гарантованого Конституцією України права людини мають перебувати в прямому причиново-наслідковому зв’язку“ (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).
Недотримання вимог пункту 6 частини другої статті 55 Закону України „Про Конституційний Суд України“ має місце в разі, коли суб’єкт права на конституційну скаргу:
– не вказав причиново-наслідкового зв’язку між змістом оскаржуваних ним приписів закону та порушенням його конституційного права [абзаци третій, четвертий, п’ятий пункту 2 мотивувальної частини Ухвали Другого сенату Конституційного Суду України від 10 травня 2023 року № 36-у(ІІ)/2023];
– не обґрунтував того, що саме зазначена ним нормативна конструкція оскаржуваних приписів закону причиново-наслідково призводить до втручання в його конституційне право [абзаци другий, третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Ухвали Другої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 24 травня 2023 року № 84-2(ІІ)/2023].
(підпункт 4.2 пункту 4 мотивувальної частини)
Виходячи із системного аналізу змісту статей 55, 77 Закону України „Про Конституційний Суд України“ Другий сенат Конституційного Суду України зазначає, що конституційну скаргу не можна вважати прийнятною, якщо вона не містить обґрунтування причиново-наслідкового зв’язку між оскаржуваним приписом закону, застосованим в остаточному судовому рішенні у справі суб’єкта права на конституційну скаргу, та порушенням конституційного права людини, а також якщо встановлено, що застосування оскаржуваного припису закону не призвело до порушення конституційного права людини.
(абзац перший підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини)
Ухвала Конституційного Суду України від 15 січня 2025 року № 1-у(ІІ)/2025 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Пашковського Леоніда Івановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 3 частини другої статті 40 Житлового кодексу України
Другий сенат Конституційного Суду України наголошує, що конституційна скарга має містити аргументи, які свідчать про наявність питання, яке підлягає конституційному контролю; недостатньо просто висловити незгоду із законодавчим регулюванням відповідних суспільних відносин. Тобто лише зазначення в конституційній скарзі того, що Заявник вважає обраний законодавцем механізм захисту прав неефективним або несправедливим, не може слугувати належним обґрунтуванням тверджень про неконституційність відповідних приписів Закону № 590 [Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності“]. Якщо викладена в конституційній скарзі аргументація щодо питання, яке підлягає конституційному контролю, зводиться лише до критики законодавчої політики або до вимоги альтернативного способу судового захисту, це не є достатньою підставою для відкриття конституційного провадження у справі.
Твердження Заявника щодо неконституційності частин третьої, четвертої статті 5 Кодексу [Господарський процесуальний кодекс України], підпункту 1 пункту 5 розділу I, пункту 7 розділу II „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 590, по суті, зводяться до незгоди із законодавчим регулюванням способу захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку, що не можна вважати належним обґрунтуванням тверджень про невідповідність Конституції України (неконституційність) оспорюваних приписів Кодексу та Закону № 590.
<…> заявник вважає, що в його справі мали бути застосовані приписи Кодексу в редакції до внесення змін Законом № 590. Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що порівняння чинних приписів законів України та їх попередніх редакцій, цитування приписів Основного Закону України, юридичних позицій Конституційного Суду України без аргументації невідповідності Конституції України оспорюваних приписів законів України не є обґрунтуванням тверджень щодо їх неконституційності (ухвали Великої палати Конституційного Суду України від 24 травня 2018 року № 23-у/2018, від 31 травня 2018 року № 27-у/2018, від 7 червня 2018 року № 34-у/2018).
(абзаци четвертий – шостий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)
Ухвала Конституційного Суду України від 9 вересня 2025 року № 21-у(II)/2025 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Коломойського Ігоря Валерійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, четвертої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, підпункту 1 пункту 5 розділу І, пункту 7 розділу II „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності“
З аналізу конституційної скарги вбачається, що автор клопотання не навів обґрунтування того, як саме абзац третій підпункту 2 пункту 22 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу [Бюджетний кодекс України], окремі положення пункту 8 розділу „Прикінцеві положення“ Закону № 2710 [Закон України „Про Державний бюджет України на 2023 рік“], окремі положення пункту 6 розділу „Прикінцеві положення“ Закону № 3460 [Закон України „Про Державний бюджет України на 2024 рік“] порушують його конституційне право на пенсійне забезпечення в умовах воєнного стану, а фактично висловив незгоду із запровадженим законодавчим регулюванням порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій в умовах воєнного стану.
Наведене є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 4 статті 62 Закону України „Про Конституційний Суд України“ - неприйнятність конституційної скарги.
(абзаци другий, третій пункту 4 мотивувальної частини)
Ухвала Конституційного Суду України від 15 жовтня 2025 року № 66-у(I)/2025 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Кияшка Олександра Олександровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзаців третього, четвертого підпункту 2 пункту 22 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України, окремого положення пункту 3, окремих положень пункту 8 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2023 рік“ від 3 листопада 2022 року № 2710–IX, окремих положень пункту 6 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2024 рік“ від 9 листопада 2023 року № 3460–IX
Із аналізу змісту конституційної скарги вбачається, що аргументація Тимофієва І.В. щодо невідповідності Конституції України (неконституційності) абзацу третього підпункту 2 пункту 22 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу [Бюджетний кодекс України], окремих положень пункту 6 розділу „Прикінцеві положення“ Закону № 3460 [Закон України „Про Державний бюджет України на 2024 рік“] зводиться до незгоди із застосуванням в остаточному судовому рішенні в його справі оспорюваних положень Кодексу та Закону № 3460, що не можна вважати обґрунтуванням тверджень щодо їх неконституційності.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що вирішення питань застосування судами законів України не належить до його повноважень [Ухвала Великої палати Конституційного Суду України від 31 травня 2018 року № 28-у/2018; ухвали Першого сенату Конституційного Суду України від 9 вересня 2020 року № 18-уп(I)/2020, Другого сенату Конституційного Суду України від 7 вересня 2022 року № 5-уп(II)/2022].
Отже, автор клопотання в цій частині не дотримав вимог пункту 6 частини другої статті 55 Закону України „Про Конституційний Суд України“, що є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 4 статті 62 цього закону – неприйнятність конституційної скарги.
(підпункт 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)
Ухвала Конституційного Суду України від 15 жовтня 2025 року № 67-у(I)/2025 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Тимофієва Ігоря Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзаців третього, четвертого підпункту 2 пункту 22 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України, абзацу вісімнадцятого пункту 3, окремих положень пункту 8 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2023 рік“, окремих положень пункту 6 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2024 рік“
З аналізу змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається, що Кравчук О.В., наводячи аргументи щодо неконституційності абзацу дванадцятого пункту 2 частини четвертої статті 374 Кодексу [Кримінальний процесуальний кодекс України], фактично звів їх до незгоди із запобіжним заходом у вигляді тримання під вартою, обраним судом першої інстанції під час винесення йому вироку, та чинним правовим регулюванням питання дії заходів забезпечення кримінального провадження у разі визнання особи винуватою за результатом судового розгляду.
…
На підставі викладеного Перший сенат Конституційного Суду України вважає, що суб’єкт права на конституційну скаргу не обґрунтував неконституційності абзацу дванадцятого пункту 2 частини четвертої статті 374 Кодексу, а відтак не дотримав вимог пункту 6 частини другої статті 55 Закону України „Про Конституційний Суд України“.
Конституційний Суд України наголошував, що особа, яка звертається до Конституційного Суду України, повинна не лише зазначити, а й аргументовано довести, як саме оспорюваний закон (його окремі приписи), застосований в остаточному судовому рішенні в її справі, порушує її гарантоване Конституцією України право [ухвали Другого сенату Конституційного Суду України від 3 червня 2020 року № 10-уп(II)/2020, від 10 травня 2023 року № 35-у(II)/2023].
Наведене є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 4 статті 62 цього закону – неприйнятність конституційної скарги.
(абзаци другий, шостий – восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)
Ухвала Конституційного Суду України від 5 листопада 2025 року № 74-у(I)/2025 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Кравчука Олександра Васильовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу дванадцятого пункту 2 частини четвертої статті 374 Кримінального процесуального кодексу України
Зі змісту конституційної скарги вбачається, що аргументація Джури К.М. щодо невідповідності Конституції України окремих положень абзацу третього пункту 4 частини другої статті 7 Закону [Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“] зводиться до незгоди із застосуванням цих положень в остаточному судовому рішенні в його справі, що не можна вважати обґрунтуванням тверджень щодо їх неконституційності.
Отже, автор клопотання не дотримав вимог пункту 6 частини другої статті 55 Закону України „Про Конституційний Суд України“, що є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 4 статті 62 цього закону – неприйнятність конституційної скарги.
(абзаци третій, четвертий пункту 2 мотивувальної частини)
Ухвала Конституційного Суду України від 10 грудня 2025 року № 95-у(I)/2025 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Джури Костянтина Миколайовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень абзацу третього пункту 4 частини другої статті 7 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“
З аналізу конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається, що Коломойський І.В. не навів аргументів, які підтверджували б порушення його прав, гарантованих Конституцією України, а фактично висловив незгоду із застосуванням приписів пункту 1 частини першої статті 19 Закону [Закон України „Про громадянство України“] в остаточному судовому рішенні в його справі до спірних правовідносин, що не можна вважати обґрунтуванням тверджень щодо неконституційності оспорюваних приписів Закону.
Наведене є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 4 статті 62 Закону України „Про Конституційний Суд України“ – неприйнятність конституційної скарги.
(абзаци третій, четвертий пункту 2 мотивувальної частини)
Ухвала Конституційного Суду України від 22 грудня 2025 року № 97-у(I)/2025 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Коломойського Ігоря Валерійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів пункту 1 частини першої статті 19 Закону України „Про громадянство України“
