№№ 9/98, 4/09, 11/09, 5/10, 10/10
За умови відсутності окремого законодавчого акта про приватизацію об'єктів комунальної власності включення цих питань до закону, що регламентує приватизацію державного майна, не є підставою для визнання його відповідних положень неконституційними, оскільки право суб'єктів комунальної власності не порушено.
(абзац дев’ятий пункту 1 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України 1998-2016 у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини четвертої статті 3, частини другої статті 5, частин другої та сьомої статті 7 і частини п'ятої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 19 лютого 1997 року) (справа щодо приватизації державного майна) від 1 липня 1998 року № 9-рп/1998
Делегування повноважень є важливим конституційно-правовим інститутом, що являє собою передачу повноважень від одного суб’єкта владних повноважень іншому. Делегування повноважень не є формою остаточної їх передачі. Вони залишаються повноваженнями органу, від якого делеговані, і можуть бути повернуті або змінені.
Конституційний Суд України вважає, що делегування законом повноважень органам влади Автономної Республіки Крим випливає з конституційних засад здійснення державної влади і обумовлене соціально-економічними, політичними та іншими чинниками. При цьому ні на рівні органів влади Автономної Республіки Крим, ні на рівні органів місцевого самоврядування Конституція України не встановила обмежень щодо змін або повернення законом органам виконавчої влади делегованих повноважень.
(абзаци перший, другий пункту 8 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 4, 8, 10, підпункту „б“ підпункту 2 пункту 13, пунктів 14, 17 розділу І Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та сприяння інвестиційній діяльності у будівництві“ від 3 лютого 2009 року № 4-рп/2009
<…> З’ясувавши суть положень статті 1 Закону України „Про основи містобудування“, статей 1, 10 Закону України „Про архітектурну діяльність“, можна дійти висновку, що державний архітектурно-будівельний контроль є виокремленою частиною державного містобудівного контролю і відображає потребу в дотриманні всіма суб’єктами державних стандартів, норм, правил, архітектурних вимог і технічних умов при затвердженні та реалізації містобудівної документації і проектів конкретних об’єктів.
Проаналізувавши положення Закону, Конституційний Суд України констатує, що Державній архітектурно-будівельній інспекції України та її територіальному органу в Автономній Республіці Крим надані повноваження щодо здійснення державного контролю у сфері містобудування в архітектурно-будівельній частині. Інші делеговані Автономній Республіці Крим законами України повноваження стосовно державного контролю за містобудуванням залишаються в її компетенції.
(пункт 10 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 4, 8, 10, підпункту „б“ підпункту 2 пункту 13, пунктів 14, 17 розділу І Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та сприяння інвестиційній діяльності у будівництві“ від 3 лютого 2009 року № 4-рп/2009
Отже, право на самостійне затвердження бюджетів відповідного рівня не звільняє обласні та районні ради від обов’язку дотримуватися положень законів, які регламентують процес складання, розгляду та виконання таких бюджетів.
(абзац четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 57 Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік“ від 20 травня 2009 року № 11-рп/2009
На законодавчому рівні закріплено принцип самостійності місцевих бюджетів. Цей принцип полягає в тому, що вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів, а їх самостійність гарантується власними та закріпленими за ними законом на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону (частина шоста статті 16, частина четверта статті 61 Закону № 280, пункт 3 статті 7 Кодексу).
(речення перше, друге абзацу першого підпункту 3.4 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Акціонерного товариства „Страхова компанія „Аванте“ щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 1 Закону України „Про систему оподаткування“, статті 15 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств“ від 16 лютого 2010 року № 5-рп/2010
Конституційний Суд України вважає, що системний аналіз положень Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні“ (частини першої статті 10, статей 16, 17, 18, 25, 26 та інших) свідчить, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб’єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб’єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин.
Отже, положення частини першої статті 143 Конституції України „вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції“ стосується вирішення органами місцевого самоврядування як суб’єктами владних повноважень питань, визначених законами, зокрема, у галузі земельних відносин.
(абзаци третій, четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)
Відповідно до пунктів „а“, „б“, „в“, „г“ статті 12 Земельного кодексу до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.
Конституційний Суд України вважає, що ці повноваження охоплюються зазначеним у статті 143 Конституції України поняттям „інші питання місцевого значення“, а тому при їх здійсненні сільські, селищні, міські ради виступають як суб’єкти владних повноважень, які реалізують розпорядчі та інші функції.
(пункт 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів „а“, „б“, „в“, „г“ статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010
