№№ 16/98, 5/07, 22/09, 17/12, 18/12
Установчі документи юридичних осіб мають ґрунтуватись на законі і відповідати закону, у тому числі і щодо вимог про порядок підписання зовнішньоекономічних договорів. Частина друга статті 6 Закону Української РСР "Про зовнішньоекономічну діяльність" містить положення, відповідно до якого зовнішньоекономічний договір повинен бути укладений у письмовій формі, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України, і підписаний двома особами. Однією з них обов'язково є особа, яка, відповідно до установчих документів, має право підписувати зовнішньоекономічні договори згідно з посадою.
Порядок визначення другої особи, яка має підписувати договір, регламентується диспозитивно. Це може бути особа, уповноважена довіреністю, виданою за підписом керівника суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності одноособово чи в іншому порядку, передбаченому установчими документами, або особа, яку уповноважено підписувати договір установчими документами безпосередньо.
(абзаци четвертий та п’ятий пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Відкритого акціонерного товариства "Лубнифарм" щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 6 Закону Української РСР "Про зовнішньоекономічну діяльність" і статті 154 Цивільного кодексу Української РСР (справа про порядок підписання зовнішньоекономічних договорів) від 26 листопада 1998 року № 16-рп/1998
Положення частини восьмої статті 5 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в аспекті порушених у конституційному зверненні питань треба розуміти так:
Під терміном “юридичні особи – підприємства, що є об'єктами права комунальної власності”, застосованим у частині восьмій статті 5 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, слід розуміти тільки комунальні унітарні підприємства.
Відповідна рада органів місцевого самоврядування має право виключно на пленарному засіданні прийняти рішення про незастосування положень Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” до комунальних унітарних підприємств, які перебувають у комунальній власності її територіальної громади, як до початку порушення справ про банкрутство цих підприємств, так і на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.
Провадження у справі про банкрутство комунальних унітарних підприємств у випадках, передбачених частиною восьмою статті 5 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, підлягає припиненню незалежно від того, прийнято рішення відповідної ради органу місцевого самоврядування про незастосування положень цього Закону до цих підприємств до чи після порушення судом загальної юрисдикції провадження у справі про їх банкрутство.
(пункт 1 резолютивної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства “Кіровоградобленерго” про офіційне тлумачення положень частини восьмої статті 5 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (справа щодо кредиторів підприємств комунальної форми власності) від 20 червня 2007 року № 5-рп/2007
Під звичайним (неприватизаційним) відчуженням об’єктів державної власності слід розуміти передачу права власності на матеріальні активи, що відповідно до законодавства визнаються основними фондами (засобами), яке здійснюється шляхом продажу цього майна юридичним чи фізичним особам, за винятком державного майна, що підлягає приватизації, та іншого майна, щодо якого законодавством встановлена заборона на відчуження. Звичайне (неприватизаційне) відчуження державного майна не має ознак соціальної значимості, воно є однією з форм розпорядження ним виходячи з суто господарських чи економічних інтересів суб’єктів господарювання та управління державним майном, яким і надходять грошові кошти. Підстави і порядок здійснення звичайного (неприватизаційного) відчуження державного майна регулюється Господарським кодексом України, Законом України „Про управління об’єктами державної власності“‚ Порядком відчуження об’єктів державної власності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 року № 803‚ та іншими актами законодавства.
(абзац четвертий пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України „Про запобігання кризовим явищам у вугільній промисловості“ (справа про відчуження майна державних вугледобувних підприємств) від 29 вересня 2009 року № 22-рп/2009
Положення пункту 5 статті 116 Конституції України щодо здійснення Кабінетом Міністрів України управління об’єктами державної власності відповідно до закону є приписом стосовно того, як має діяти Уряд України, здійснюючи повноваження щодо реалізації прав держави як власника, – не на власний розсуд, а згідно із законом, який регулює ці відносини.
(речення друге абзацу другого пункту 6 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України „Про запобігання кризовим явищам у вугільній промисловості“ (справа про відчуження майна державних вугледобувних підприємств) від 29 вересня 2009 року № 22-рп/2009
На думку Конституційного Суду України, приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, – це окремий об’єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об’єктом їх спільної сумісної власності.
(абзаци шостий, сьомий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням приватного підприємства „ІКІО“ щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012
За законодавством України підприємства паливно-енергетичного комплексу мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, тому, на думку Конституційного Суду України, з метою створення умов для підтримання їх стабільного фінансово-економічного стану законом можуть встановлюватися особливості правового регулювання відносин у цій сфері. У зв’язку з цим зупинення проведення виконавчих дій щодо примусового виконання судових рішень про стягнення з таких підприємств, у разі їх внесення до Реєстру, заборгованості, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії, є заходом, спрямованим на забезпечення життєво важливих суспільних інтересів.
(абзац п’ятий пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю „ДІД Конс“ щодо офіційного тлумачення положень пункту 15 частини першої статті 37 Закону України „Про виконавче провадження“ у взаємозв’язку з положеннями частини першої статті 41, частини п’ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України, статті 115 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 1.3, 1.4 статті 1, частини другої статті 2, абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу“ (справа про стягнення заборгованості з підприємств паливно-енергетичного комплексу) від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012
В аспекті конституційного звернення положення пункту 15 частини першої статті 37 Закону України „Про виконавче провадження“ від 21 квітня 1999 року № 606–XIV з наступними змінами у взаємозв’язку з положеннями частини першої статті 41, частини п’ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України, статті 115 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 1.3, 1.4 статті 1, частини другої статті 2, абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу“ від 23 червня 2005 року № 2711–IV з наступними змінами треба розуміти так, що:
– обов’язкове зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень здійснюється лише щодо стягнення заборгованості, яка виникла через неповні розрахунки за енергоносії, та щодо учасників розрахунків, визначених Законом України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу“;
– внесення юридичної особи, незалежно від форми власності, до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, не є підставою для зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень щодо стягнення з неї заборгованості, яка не стосується неповних розрахунків за енергоносії і не визначена Законом України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу“.
(пункт 1 резолютивної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю „ДІД Конс“ щодо офіційного тлумачення положень пункту 15 частини першої статті 37 Закону України „Про виконавче провадження“ у взаємозв’язку з положеннями частини першої статті 41, частини п’ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України, статті 115 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 1.3, 1.4 статті 1, частини другої статті 2, абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу“ (справа про стягнення заборгованості з підприємств паливно-енергетичного комплексу) від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012
