№№ 10/03, 1/10, 6-р(ІІ)/2022, 12-р(ІI)/2024
Конституційний Суд України вважає, що законодавець поряд із встановленням виключного права національного оператора на видання, введення в обіг, а також виведення з обігу поштових марок, маркованих конвертів і карток передбачив його виключне право на організацію їх розповсюдження, а не на розповсюдження саме тому, що розповсюдження виключно національним оператором поштового зв’язку поштових марок, маркованих конвертів і карток обмежує можливості їх придбання фізичними та юридичними особами, оскільки суттєво зменшує кількість продавців цієї продукції і тим самим ускладнює доступ до послуг поштового зв’язку.
Організація розповсюдження поштових марок, маркованих конвертів і карток, на думку Конституційного Суду України, включає в себе дії національного оператора поштового зв’язку, пов’язані зі створенням умов для розповсюдження зазначеної продукції та її реалізацією споживачам. Маючи за законом виключне право на організацію розповсюдження поштових марок, маркованих конвертів і карток, національний оператор поштового зв’язку має право також на їх розповсюдження, оскільки воно пов’язане з реалізацією ним власних послуг поштового зв’язку.
Водночас, оскільки розповсюдження поштових марок, маркованих конвертів і карток безпосередньо не належить до послуг поштового зв’язку, які згідно з частиною першою статті 13 Закону України “Про поштовий зв’язок” надають оператори відповідно до законодавства України, то його можуть здійснювати інші юридичні та фізичні особи, які мають для цього певні умови і які уклали договори з національним оператором поштового зв’язку.
(абзац дев'ятий, десятий, одинадцятий пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Антимонопольного комітету України про офіційне тлумачення поняття “організація розповсюдження поштових марок, маркованих конвертів і карток”, яке вживається в абзаці другому частини третьої статті 15 Закону України “Про поштовий зв’язок” (справа про організацію розповсюдження поштових марок, маркованих конвертів і карток) від 28 травня 2003 року № 10-рп/2003
У зв’язку з цим „усунення“ відповідно до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 Цивільного кодексу треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов’язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 Кодексу законів про працю.
(абзаци п’ятий – сьомий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю „Міжнародний фінансово-правовий консалтинг“ про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010
Конституційний Суд України вважає, що застосування припису першого речення частини першої статті 1050 Кодексу як такого, що його скеровано на надання кредитодавцеві права на отримання трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат як заходів цивільної відповідальності за неналежне виконання позичальником грошових зобов’язань, не може впливати на право кредитодавця на отримання процентів як плати за користування кредитом, тобто на право вимагати від боржника виконання зобов’язань за кредитним договором у натурі.
Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті порушених у конституційній скарзі питань оспорюваний припис статті 1050 Кодексу не обмежує права Банку на отримання процентів як плати за користування кредитом. Відповідно, припис першого речення частини першої статті 1050 Кодексу не спричиняє й негативних наслідків для права Банку на ведення підприємницької діяльності.
Отже, припис першого речення частини першої статті 1050 Кодексу не суперечить частині четвертій статті 13, частинам першій, другій, четвертій статті 41, частині першій статті 42 Конституції України.
(Абзаци сьомий – дев’ятий пункту 7 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 6-р(ІІ)/2022 у справі за конституційною скаргою Акціонерного товариства „Державний ощадний банк України“ щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису першого речення частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України
˂…˃ через законодавче регулювання правовідносин власності і підприємництва держава виконує конституційні обов’язки щодо відповідальності перед людиною за свою діяльність, забезпечення захисту прав усіх суб’єктів права власності і господарювання та захисту конкуренції у підприємницькій діяльності (частина друга статті 3, частина четверта статті 13, частина третя статті 42 Конституції України)
(абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення від 5 лютого 2013 року № 1-рп/2013 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю „Ліхтнер Бетон Львів“ щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 58, частини першої статті 64 Закону України „Про господарські товариства“
Див. також: абзац другий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року № 12-р(II)/2024 у справі за конституційною скаргою Бурми Кирила Андрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 51 Цивільного кодексу України (щодо конституційних гарантій прав фізичних
осіб-підприємців)
˂…˃ дотримання конституційних гарантій вільного розвитку підприємництва є значущим не лише для ефективного розвитку ринкової економіки, самозайнятості осіб і наповнення Державного бюджету України, а й для зміцнення таких основоположних цінностей конституційного порядку України, як демократія та правовладдя (верховенство права). Відносини держави і підприємництва мають втілювати європейську ідентичність Українського народу, незворотність європейського та євроатлантичного курсу України
(абзац п’ятий преамбули Конституції України)
(абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)
˂…˃ свобода особи, втілена у праві на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, гарантованому кожному частиною першою статті 42 Основного Закону України, сприяє реалізації низки інших конституційних прав, зокрема права власності (стаття 41 Конституції України).
(абзац четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини)
˂…˃ набуття юридичного статусу фізичної особи-підприємця є одним із способів реалізації права кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (частина перша статті 42 Основного Закону України).
(пункт 4 мотивувальної частини)
˂…˃ основою юридичного статусу фізичної особи є гарантовані Конституцією України людські права і свободи. У випадку реалізації фізичною особою конституційного права на підприємницьку діяльність її юридичний статус додатково набуває правомочностей, які випливають зі статусу підприємця. Водночас юридичний статус підприємця не обмежує фізичну особу щодо обсягу її людських прав і свобод, гарантованих Конституцією України.
(абзац третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)
˂…˃ фізична особа наділена всією повнотою прав і свобод, гарантованих Конституцією України, а юридична особа – тільки тими правами й свободами, які є сумісними з її природою. Здійснюючи право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, фізичні особи можуть провадити таку діяльність як без створення юридичної особи (реєстрація фізичної особи-підприємця), так і у спосіб створення юридичної особи.
Законодавець може на власний розсуд диференційовано врегулювати статус (права й обов’язки) фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, які провадять підприємницьку діяльність, або ж законодавчо урівняти їх права і обов’язки в цьому аспекті. Однак різні підходи законодавця щодо регулювання юридичного статусу зазначених груп суб’єктів підприємницької діяльності в будь-якому випадку мають бути узгоджені з конституційними гарантіями захисту людських прав і свобод.
Відтак Конституційний Суд України наголошує, що фізичні
особи-підприємці внаслідок законодавчого регулювання у сфері підприємництва не можуть бути позбавлені гарантій захисту, визначених Конституцією України.
(підпункт 4.3 пункту 4 мотивувальної частини)
˂…˃ припис статті 51 Кодексу [Цивільний кодекс України]
„нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб“ втілює розуміння Конституції України як первинного джерела і для нормативного регулювання, і для застосування права в усіх сферах суспільних відносин, зокрема в сфері підприємницької діяльності.
˂…˃ навіть поширення законодавцем на фізичних осіб-підприємців тих приписів права, якими врегульовано підприємницьку діяльність юридичних осіб, у жодному разі не спричиняє обмеження для фізичних осіб-підприємців людських прав і свобод, гарантованих Конституцією України.
На підставі наведеного Конституційний Суд України доходить висновку, що не лише нормативне регулювання, а й тлумачення та застосування приписів статті 51 Кодексу мають бути сутнісно узгоджені з принципами та нормами Конституції України (конституційно-конформний спосіб) задля того, щоб рівень конституційних гарантій прав і свобод людини в умовах реалізації нею права на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (частина перша статті 42 Конституції України), не було знижено.
(абзаци третій, сьомий, восьмий пункту 7 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року
№ 12-р(II)/2024 у справі за конституційною скаргою Бурми Кирила Андрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів
статті 51 Цивільного кодексу України (щодо конституційних гарантій прав фізичних осіб-підприємців)
