27 березня 2026 року
Цій темі присвятили свої виступи судді Конституційного Суду України Сергій Різник (суддя-доповідач у справі), Олександр Водянніков, Віктор Городовенко та Галина Юровська.
Захід відбувся в межах проєкту Конституційного Суду України та Національної школи суддів України (НШСУ), започаткованого у 2022 році, і зібрав широку правничу аудиторію: юристів-практиків, адвокатів, прокурорів, суддів судів системи судоустрою, представників НШСУ, науковців, викладачів, аспірантів, студентів закладів вищої освіти та наймолодших правників із Малої академії наук.
Судді детально ознайомили зі змістом Рішення № 1-р(ІІ)/2026 за конституційною скаргою Горобця А. В., у якому Суд визнав конституційною частину першу статті 76 Кримінального процесуального кодексу України (КПК).
Цією нормою КПК визначено, що суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участь у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій. Ця норма також установлює окремі винятки, якими надано дозвіл судді брати участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, зокрема у разі перегляду ним ухвали суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Судді навели обґрунтування суб’єкта права на конституційну скаргу щодо неконституційності оскаржуваного припису КПК. Заявник твердив, зокрема, що „суддя, який брав участь на досудовому розслідуванні вже не зможе бути об’єктивним під час судового розгляду кримінального провадження, оскільки в нього, ще на етапі досудового розслідування вже склалась певна суб’єктивна думка відносно особи щодо якої здійснюється кримінальне провадження“.
Під час лекції доповідачі виклали основні аргументи цього рішення, пояснюючи, зокрема, передумови запровадження права на апеляційне оскарження, які стали наслідком унесення парламентом низки змін до кримінального процесуального законодавства на виконання Рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019 у справі за конституційною скаргою Глущенка В. М., яким Суд визнав неконституційною частину другу статті 392 КПК щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції. Цими змінами Верховна Рада України додатково передбачила нормативний механізм його реалізації. Одним із елементів цього механізму став установлений у статті 76 КПК виняток із загального правила про недопустимість повторної участі судді у кримінальному провадженні.
Судді наголосили, що, оцінюючи домірність обраного законодавцем способу гарантування права на апеляційне оскарження ухвал суду, пов’язаних із триманням під вартою, Суд виходить із того, що згідно з частиною першою статті 76 КПК дозвіл судді, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, брати участь у цьому ж провадженні в суді апеляційної інстанції стосується вузького кола питань, пов’язаних виключно з перевірянням законності застосування під час судового провадження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Промовці зауважили, що, переглядаючи в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судді суду апеляційної інстанції вирішують питання не щодо винуватості особи, а лише щодо обґрунтованості підозри та наявності ризиків, визначених статтею 177 КПК, та ураховують обставини, визначені статтею 178 КПК.
Судді зосередили увагу на винятку статті 76 КПК у контексті загальновизнаного принципу nemo judex in causa sua (ніхто не може бути суддею у власній справі), а також апелювали до практики зарубіжних органів конституційного контролю та Європейського суду з прав людини щодо розв’язання подібних питань, підкресливши що, на відміну від законодавства України, законодавство зарубіжних країн допускає участь судді, який вирішував певні процесуальні питання на попередніх стадіях судового процесу, навіть у подальшому розгляді справи по суті.
Було акцентовано й на особливості аналізу безсторонності судді в разі повторної його участі у кримінальному провадженні. Суд звернув увагу, що такі випадки, природно, потребують більшої уваги до аналізу безсторонності та неупередженості судді, аніж коли апеляційний перегляд за участю судді відбувається вперше. Суд також звернув увагу на системну проблему якості обґрунтування судових рішень щодо тримання під вартою, наголосивши, що здійснення апеляційними судами повноваження з перегляду ухвал суду щодо тримання особи під вартою є однією з визначальних гарантій обґрунтованості таких ухвал і покликане, зокрема, запобігати випадкам безпідставно тривалого перебування особи під вартою до вирішення справи по суті.
Судді підкреслили, що всебічне розв’язання проблеми якості обґрунтування таких судових рішень не охоплюється предметом конституційного провадження в цій справі, а потребує подальшого вдосконалення кримінального процесуального законодавства Верховною Радою України, а також зміни підходів до розгляду цієї категорії питань судами системи судоустрою України з урахуванням усталених юридичних позицій Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини.
До цього рішення є Окрема думка (збіжна) судді Олександра Водяннікова, у якій він додатково висвітлив принципові аспекти цього рішення. У ній зроблено акцент на тих елементах конституційно-правового аналізу, що мають самостійне значення для подальшого розвитку конституційної юриспруденції, а також наголошено, що Рішення у цій справі є прикладом послідовного інституційного діалогу.
Детальніше – у відеоматеріалі: https://youtu.be/VMYJ_UqiIGc
Інформує відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу
