|
|
|
|
Народився 1936 року в с. Осівці Брусилівського району Житомирської області в селянській родині. Трудову діяльність розпочав 1954 року в Нижньому Тагілі, працюючи помічником тракториста будівельного тресту. Проходив строкову військову службу. 1962 року закінчив Саратовський юридичний інститут, працював викладачем цього вузу. З 1965 року— в Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка: аспірант, старший викладач, доцент, професор, завідувач кафедри порівняльного правознавства Інституту міжнародних відносин. У 1991—1996 роках був головним науковим консультантом Секретаріату Верховної Ради (за сумісництвом). У 1992—1993 роках входив до складу Колегії з питань правової політики Державної думи України. У 1992—1996 роках був заступником Представника України у "Венеціанській Комісії" Ради Європи. У вересні 1996 року Указом Президента України призначений суддею Конституційного Суду України. Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ та ІІ ступенів, Почесною грамотою Верховної Ради України. Кандидат юридичних наук, професор. Заслужений юрист України. Нагороджений орденом "За заслуги" ІІІ ступеня. Автор численних наукових праць, серед яких монографії, підручники, навчальні посібники з питань конституційного права, міжнародного публічного права, порівняльного правознавства. Брав участь у розробці низки законопроектів, зокрема Закону про мови в УРСР, Концепції Договору про Співдружність Суверенних Держав, Декларації про державний суверенітет України, Конституції України, Закону про Конституційний Суд України. Як експерт МЗС України працював над проектами Європейської Конвенції з питань громадянства та Європейської Хартії регіональних та міноритарних мов, що розроблялись у Раді Європи. Мартиненко Петро Федорович припинив повноваження судді Конституційного Суду України з 17 лютого 2001 року. Помер 14 липня 2013 року. |
