Стаття 53 №№ …, 1/23, 2(І)/26
Повна загальна середня освіта є обов’язковою (частина друга статті 53 Конституції України). Цим приписом на державу покладено позитивний обов’язок здійснювати відповідальну державну політику у сфері освіти.
(Абзац перший пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) від 7 лютого 2023 року № 1-р/2023 у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього частини другої статті 22 Закону України „Про повну загальну середню освіту“
З огляду на потребу здійснення відповідальної державної політики у сфері освіти, забезпечення закладів освіти кваліфікованими педагогічними кадрами держава має створити такі умови праці в межах освітнього процесу, що стимулюватимуть до творчого виконання педагогічних функцій як досвідчених педагогічних працівників, так і тих, які тільки розпочали свою педагогічну діяльність. Лише підтримуючи оптимальний баланс у забезпеченні закладів освіти і молодими кваліфікованими, і досвідченими педагогічними працівниками, держава зможе виконати покладену на неї функцію організації ефективної системи освіти.
Саме тому держава має створити належні умови для всебічної, ґрунтовної підготовки молодих педагогічних працівників і для збереження наявного кадрового ресурсу досвідчених педагогічних працівників, зокрема тих, які незалежно від досягнення певного віку відповідають кваліфікаційним вимогам та здатні за станом фізичного і психічного здоров’я провадити педагогічну діяльність.
(Абзаци другий, третій пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) від 7 лютого 2023 року № 1-р/2023 у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього частини другої статті 22 Закону України „Про повну загальну середню освіту“
<…> не можна вважати домірними умови договору (контракту), які: покладають на здобувача освіти відповідальність за невиконання зобов’язань незалежно від причин такого невиконання; не передбачають можливості звільнення від відповідальності у разі порушення договору (контракту) закладом вищої освіти; установлюють автоматичні та непропорційні санкції (відрахування, штрафи, стягнення повної вартості навчання) без урахування фактичних обставин.
(абзац шостий пункту 3 мотивувальної частини)
Автономія закладу вищої освіти зумовлює потребу такої самоорганізації та саморегулювання, які є відкритими до критики, служать громадському інтересові, установленню істини стосовно викликів, що постають перед державою і суспільством, здійснюються прозоро та публічно. Університет має академічну автономію, а студент – академічні свободи, і жодна з цих категорій не є абсолютною.
(абзац п’ятий пункту 4 мотивувальної частини)
Перебуваючи у правовідносинах із закладом вищої освіти, здобувач освіти реалізує своє конституційне право на вищу освіту. Ставши учасником таких правовідносин, здобувач освіти не втрачає своїх конституційних прав і свобод, які не можуть бути заміщені та мають ієрархічно вищий за юридичною силою характер щодо прав та супутніх до них обов’язків, передбачених чинним законодавством та локальними актами закладу вищої освіти.
Отримуючи освітню послугу, здобувач освіти одночасно стає учасником і інших правовідносин, пов’язаних із перебуванням в академічному середовищі. Окрім участі в освітньому процесі, здобувач освіти може бути залучений до реалізації інших активностей у межах закладу вищої освіти, які теж передбачають наявність відповідних прав та покладення обов’язків на залучених осіб.
(абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини)
<…> порушення обов’язків чи інших вимог щодо проживання в гуртожитку закладу вищої освіти, визначених актами законодавства та локальними актами закладу вищої освіти, не можна розглядати як підставу для припинення з ініціативи закладу вищої освіти надання освітньої послуги, а отже, і припинення реалізації конституційного права на вищу освіту.
Виконання вимог житлового законодавства України та локальних актів закладу вищої освіти щодо користування його гуртожитком не може впливати на чинність договору (контракту) та на можливість дострокового припинення його з ініціативи закладу вищої освіти.
(друге речення абзацу другого, абзац третій пункту 6 мотивувальної частини)
<…> законодавець може деталізувати порядок реалізації конституційного права на вищу освіту також і в спосіб визначення вимог щодо виконання освітньої програми та індивідуального навчального плану, включно з дотриманням правил академічної доброчесності, однак не може прагнути надмірного розширення згаданих вимог, не обумовлених метою досягнення визначених для відповідного рівня вищої освіти результатів навчання, оскільки це може бути використано як підстава для відрахування здобувача освіти.
Проаналізувавши зміст статті 53 Конституції України, частини шістнадцятої статті 44, пункту 5 частини першої статті 46 Закону № 1556 [Закон України „Про вищу освіту“ від 1 липня 2014 року № 1556–VII], Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 5 частини першої статті 46 Закону № 1556 стосується лише договору про оплату освітніх послуг – „договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання“.
Іншою, крім закладу вищої освіти, стороною за договором (контрактом) є замовник освітньої послуги, яким може бути як сам здобувач освіти, так і інша фізична (юридична) особа, яка оплачує навчання здобувача освіти. В обох випадках інша сторона повинна мати однакові із закладом вищої освіти права та обов’язки. Очевидно, що фізична (юридична) особа, яка лише оплачує навчання здобувача освіти, не стає учасником будь-яких інших правовідносин із закладом вищої освіти, крім замовлення надання освітньої послуги, а отже, не може нести іншу відповідальність, окрім відповідальності за невиконання фінансових зобов’язань за договором (контрактом).
(абзаци четвертий, п’ятий, шостий пункту 7 мотивувальної частини)
Законодавець у межах своєї дискреції має визначати систему заходів академічної відповідальності. Ця система повинна мати ступеневий характер та враховувати вид порушень, а також шкідливість наслідків таких порушень для функціонування академічного середовища.
(абзац другий пункту 8 мотивувальної частини)
Правовідносини, що виникають у зв’язку з реалізацією конституційного права на вищу освіту, не мають характеру трудових чи таких, що пов’язані з державною службою, а отже, відсутні підстави вважати здобувача вищої освіти суб’єктом дисциплінарної відповідальності і, відповідно, можливість притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Конституційний Суд України висновує, що передбачена пунктом 5 частини першої статті 46 Закону № 1556 відповідальність у формі відрахування здобувача освіти за порушення умов договору (контракту) пов’язана з невиконанням цивільно-правових зобов’язань, що виникають унаслідок укладення договору (контракту).
Такий захід, як відрахування здобувача освіти, є домірним втручанням у реалізацію конституційного права на вищу освіту, якщо особа здобуває вищу освіту за кошти фізичної (юридичної) особи, оскільки він прямо пов’язаний з умовами фінансування надання освітньої послуги як однієї з ключових передумов реалізації конституційного права на вищу освіту.
(абзаци восьмий, дев’ятий, десятий пункту 8 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2026 року № 2-р(I)/2026 у справі за конституційною скаргою Падєріна Володимира Олександровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 5 частини першої статті 46 Закону України „Про вищу освіту“
