ЗАКОН і БІЗНЕС, 2 березня 2023 р.
ВР не може попереджати всіх прокурорів про можливе звільнення — рішення КС
Забезпечення належних гарантій від незаконного звільнення прокурора є не лише елементом його статусу, а й однією з передумов реалізації конституційного права на судовий захист.
До такого висновку дійшов Другий сенат Конституційного Суду в рішенні від 1.03.2023, інформує «Закон і Бізнес».
Це рішення ухвалене за конституційною скаргою Сергія Василенка, який оскаржив конституційність п.6 розд.ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX.
Відповідно до цього припису «з дня набрання чинності цим законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені в належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 закону «Про прокуратуру».
С.Василенко працював в органах прокуратури з 1998 року. Генеральний прокурор наказом від 4.11.2019 звільнив його з посади на підставі ст.9 закону №1697 та пп.1 п.19 розд.ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» закону №113-IX (неподання у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до обласної прокуратури та про намір у зв’язку з цим пройти атестацію). Автор клопотання, вважаючи цей наказ протиправним, оскаржив його в суді.
Вичерпавши всі національні засоби юридичного захисту, він звернувся до КС. Адже, на його переконання, спірний припис порушує низку статей Основного Закону.
КС із цим погодився, зазначивши, що з 30.09.2016 за ст.1311 Конституції прокуратура інституційно є елементом загальної системи правосуддя, що вимагає від держави забезпечення незалежності статусу прокурора.
В одному із рішень, розв’язуючи схожу конституційну проблему, КС зазначив «Верховна Рада України шляхом ухвалення законів, що є нормативними актами, не може звільняти окремого працівника або певні категорії працівників та повідомляти їх про можливе майбутнє звільнення. Звільнення особи можливе на підставі не закону, а лише індивідуального акта права, повноважень щодо ухвалення якого Верховна Рада не має».
Конституція не містить припису, що наділяє парламент повноваженням ухвалювати правозастосовні акти у процедурі звільнення С.Василенка, іншого конкретного прокурора або усіх прокурорів з їхніх посад. Зокрема у спосіб персонального попередження прокурора законом про можливе майбутнє звільнення. Тож Суд визнав оспорюваний припис закону №113-IX таким, що не відповідає Конституції, оскільки ухвалений ВР за межами своїх конституційних повноважень.
Крім того, використання фрази «можливе майбутнє звільнення» призвело до суперечливості його змісту. Адже субʼєкт права на конституційну скаргу та будь-який інший прокурор могли вважати, що цей припис є або повідомленням про наступне неминуче звільнення з посади, або, що звільнення в подальшому могло бути не застосоване та розраховувати за певних умов на подальше перебування на посаді прокурора.
Отже, оспорюваний припис не можна вважати «правом» у державі, керованій верховенством права. Відповідно, КС визнав його таким, що не відповідає Конституції.
