ПРЕС-СЛУЖБА
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
01033, Київ, Жилянська, 14
тел. 238-10-80, 238-11-38
факс 287-36-16
прес-реліз
17 червня 2014 року
17 червня Конституційний Суд України офіційно оприлюднив прийняте 11 червня Рішення у справі за конституційним зверненням громадянина Скорохода Василя Васильовича щодо офіційного тлумачення словосполучення „пенсіонерів по старості“, яке міститься в абзаці шостому статті 125 Житлового кодексу Української РСР.
Суть питання
Громадянин Скороход В.В. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення словосполучення „пенсіонерів по старості“, що міститься в абзаці шостому статті 125 Житлового кодексу УРСР (далі – Кодекс), в аспекті питання, чи є пенсіонерами по старості особи, яким відповідно до статті 55 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796–XII зі змінами (далі – Закон № 796) призначена пенсія із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування“ від 9 липня 2003 року № 1058–IV зі змінами (далі – Закон № 1058).
Посилаючись на судові рішення, автор клопотання вказує, що в одних випадках суди, застосовуючи положення абзацу шостого статті 125 Кодексу, не визнавали осіб, яким пенсія призначалася із зменшенням пенсійного віку, пенсіонерами по старості і виселяли їх із службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, а в інших випадках – відмовляли у задоволенні позовів про виселення таких пенсіонерів з наданих їм у користування службових жилих приміщень, вважаючи їх пенсіонерами по старості.
Неоднозначне застосування судами України словосполучення „пенсіонерів по старості“, на думку Скорохода В.В., порушує його конституційне право на житло.
Стислий зміст мотивувальної частини Рішення
Конституційний Суд України (далі – КСУ), вирішуючи порушені в конституційному зверненні питання, виходить з того, що право на житло гарантується в Україні кожному громадянину Конституцією України. Крім того, право кожної людини на житло передбачено в міжнародно-правових актах ООН та Ради Європи, зокрема в Загальній декларації прав людини 1948 року, в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, а також у Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, яку Україна ратифікувала в 2006 році.
КСУ зазначає, що право на житло здійснюється громадянами в порядку, визначеному Кодексом, законами та іншими нормативно-правовими актами України. З метою забезпечення цього права в житловому законодавстві України передбачено надання службових жилих приміщень. Такі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. У статті 124 Кодексу визначено, що робітники і службовці, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню із службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Разом з тим абзацом шостим статті 125 Кодексу встановлено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у його статті 124, не може бути виселено, зокрема, пенсіонерів по старості.
У законодавстві СРСР використовувалися поняття „пенсія по старості“ та „пенсіонер по старості“, системний аналіз яких дає підстави стверджувати, що пенсіонерами по старості вважалися особи, яким призначалася пенсія за віком, у тому числі на пільгових умовах та із зменшенням пенсійного віку.
В Україні правове регулювання відносин пенсійного забезпечення здійснюється на підставі Основного Закону України, відповідно до якого виключно законами України визначаються форми і види пенсійного забезпечення. Умови та порядок призначення, перерахунок і виплата пенсій встановлюються Законом України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року, Законом № 1058, Законом № 796 та іншими законами України.
Окремим видом трудової пенсії є пенсія за віком. Умовами призначення пенсії за віком, у тому числі зі зменшенням пенсійного віку, є досягнення особою певного віку та наявність необхідного страхового стажу роботи. Згідно з частиною першою статті 55 Закону № 796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058.
Досягнувши передбаченого в законодавстві України пенсійного віку та маючи необхідний страховий стаж роботи, працівники отримують право на пенсію за віком. Реалізуючи це право, вони набувають статусу пенсіонера за віком. КСУ виходить з того, що зміна в законодавстві поняття „пенсія по старості“ на „пенсія за віком“ не може погіршувати правове становище осіб, які потребують соціального захисту, зокрема пенсіонерів, які не підлягають виселенню із службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення згідно з абзацом шостим статті 125 Кодексу.
Отже, до пенсіонерів по старості за абзацом шостим статті 125 Кодексу віднесено осіб, яким відповідно до законодавства України призначено пенсію за віком, у тому числі зі зменшенням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону № 796.
Резолютивна частина Рішення
1. В аспекті конституційного звернення словосполучення „пенсіонерів по старості“, що міститься в абзаці шостому статті 125 Житлового кодексу Української РСР, відповідно до якого пенсіонери по старості не можуть бути виселені з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, необхідно розуміти так, що до пенсіонерів по старості, крім осіб, яким згідно з законодавством України призначено пенсію за віком, віднесено також осіб, що вийшли на пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування“ від 9 липня 2003 року № 1058–ІV зі змінами, зокрема, на підставі статті 55 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796–ХІІ зі змінами.
2. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Головуючий на засіданні – Голова КСУ Юрій Баулін.
Суддя-доповідач у справі – Михайло Гультай.
