Стаття 51 №№ …, №№ 11-р(ІІ)/23
˂…˃ частина друга статті 51 Конституції України покладає відповідальність на батьків і дітей обопільно, із чого випливає обов’язок батьків утримувати дітей до їх повноліття та обов’язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Конституювання такого роду стосунків, що їх охоплює також право на недоторканність особистого і сімейного життя, є показником їх посиленої охорони державою як важливого етико-морального стандарту українського суспільства, в якому сім’я є одним із найцінніших соціальних інститутів.
(Абзац четвертий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини)
˂…˃ за приписами частини першої статті 32 Конституції України у їх взаємозв’язку з приписами статей 3, 21, 24, 28, другого речення частини другої статті 51, статей 63, 68 Конституції України конституційне право на недоторканність особистого та сімейного життя у сув’язі з людською гідністю надають можливість кожній людині, навіть засудженій до позбавлення волі, проявляти себе як особистість із моральними, духовними, психологічними якостями та потребами, передусім в аспекті виявлення власної відповідальності в турботі про своїх близьких родичів, зокрема й виконання обов’язку піклуватися про своїх непрацездатних батьків, якщо вони потребують догляду у зв’язку з тяжкою хворобою, а також бути присутнім на їх похованні в разі смерті. Указані конституційні права та обов’язки пов’язані із правом кожного відвідати свого тяжкохворого близького родича або бути присутнім на його похованні, щоб проявити повагу до померлого та попрощатися з ним, що сприяє дотриманню релігійних поглядів і розвитку моральності людини, а також збереженню та зміцненню родинних зв’язків.
Отже, можливість кожного відвідати свого тяжкохворого близького родича або бути присутнім на його похованні є складником конституційного права на недоторканність особистого та сімейного життя у сув’язі з людською гідністю. Тому держава повинна забезпечити встановлення належного механізму реалізації такої можливості, визнаючи її для всіх осіб, засуджених до позбавлення волі, навіть для тих із них, які скоїли особливо тяжкі злочини і засуджені до довічного позбавлення волі.
(Підпункт 2.3.1 підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2023 року № 11-р(ІІ)/2023 у справі за конституційною скаргою Лужинецького Анатолія Олександровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих приписів частини першої статті 111 Кримінально-виконавчого кодексу України (щодо особистого і сімейного життя особи, засудженої до довічного позбавлення волі).
<…> припис другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону [Закон України „Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану“ від 15 березня 2022 року № 2136‒IX зі змінами] в тім, що він не забезпечує надання особам віком до вісімнадцяти років та особам з інвалідністю оплачуваної щорічної основної відпустки, мінімальна тривалість якої більше
24 календарних днів, та приписи абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону [Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України „Про правовий режим воєнного стану“, та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім „другого речення абзацу другого частини першої та третього речення абзацу третього частини першої статті 12 цього Закону, які втрачають чинність з моменту використання днів відпусток, які були перенесені на період після припинення або скасування воєнного стану“. У Рішенні Конституційного Суду України наголошено, що втрата чинності приписами другого речення абзацу другого, третього речення абзацу третього частини першої статті 12 Закону, якими визначені обмеження права на відпустку, для кожного працівника відбувається в різний час і залежить від використання днів відпусток та їх надання; перебіг вказаного строку не відбувається для всіх працівників за універсальними правилами, що зумовлює невпевненість у тривалості зазначених обмежень права на відпочинок та їх фактичних і юридичних наслідків, порушує принцип юридичної визначеності та повністю позбавляє передбачуваності застосування обмежень права на відпочинок, визначених оспорюваними приписами Закону, спотворюючи також чіткість строків їх дії у зв’язку із введенням воєнного стану в Україні] суперечать приписам статей 1, 3, 8, 22, 24, 28, 45, 51, 52, 64 Конституції України.
(абзац шостий підпункту 6.5 пункту 6 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів другого речення абзацу другого, абзацу третього частини першої статті 12, абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану“ (щодо права на відпустки) від 19 травня 2026 року № 3-р/2026
