22 | Конституційний Суд України

Версія для друку

Стаття 22 №№ …2-р(II)/2022, 4-р(ІІ)/2022, 5-р(ІІ)/2022, 8-р(І)/2022, 9-р(ІІ)/2022, 2-р(ІІ)/2023, 4-р(ІІ)/2023, 7-р(І)/2023, 2-р(ІI)/2024 , 8-р(ІІ)/23, 1-р(ІІ)/24 , 2-р(ІI)/24, 4-р(І)/2024, 9-р(I)/2024, 8-р(ІІ)/2024, 12-р(ІI)/2024

˂…˃ законодавець, ухваливши Закон № 2147-VIII, відповідно до якого Кодекс викладено в новій редакції, позбавив осіб, які є сторонами, третіми особами у справі, розглянутій третейським судом, гарантії розгляду судом питання про поновлення строку на подання до суду заяви про скасування рішення третейського суду, у разі якщо її подано після закінчення встановленого Кодексом строку, тоді як за приписами Кодексу в редакції до внесення змін Законом № 2147-VIII вони мали таку гарантію.
(Абзац п’ятий підпункту 2.2.1.2 підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)

˂…˃ ухваливши Закон № 2147-VIII, згідно з яким Кодекс викладено в новій редакції, законодавець знизив рівень доступу до суду осіб, які є суб’єктами звернення до суду відповідно до пункту 1 частини п’ятої статті 454 Кодексу, чим обмежив їхнє право на судовий захист у тому обсязі, як його гарантовано частиною першою статті 55 Конституції України. У такий спосіб порушено заборону звуження змісту та обсягу наявних прав і свобод при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів, установлену в частині третій статті 22 Конституції України, чим знівельовано можливість ефективної реалізації права на судовий захист та дієвість механізму судового контролю за рішенням третейського суду.
(Абзац шостий підпункту 2.2.1.3 підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України від 6 квітня 2022 року № 2-р(II)/2022 у справі за конституційною скаргою Марго Поліни Олександрівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 1 частини п’ятої, частини сьомої статті 454 Цивільного процесуального кодексу України

У низці приписів Основного Закону України йдеться про „інтереси національної безпеки“, „економічну безпеку“, „громадський порядок“ та інші явища, потреба захисту яких є правомірною (легітимною) метою застосування обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина.
(Абзац перший пункту 4 мотивувальної частини)

˂…˃ правомірною метою встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина у сфері митних відносин та притягнення винної особи до відповідальності за порушення митних правил є потреба захисту митних інтересів та митної безпеки України.
(Абзац п’ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України від 15 червня 2022 року № 4-р(II)/2022 у справі за конституційними скаргами Барсегяна Геворка Сенекеримовича та Ліненко Наталії Миколаївни щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 485 Митного кодексу України (щодо індивідуалізації юридичної відповідальності)

Конституційний Суд України наголошує, що гарантовані Конституцією України права і свободи людини не зведено лише до тих, що містяться в тексті Основного Закону України, як це зазначено в його частині першій статті 22: „Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними“.

(Абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 5-р(II)/2022 у справі за конституційною скаргою Абрамовича Олексія Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини другої статті 40 Житлового кодексу України (щодо дискримінації у реалізації права на житло)

Конституційний Суд України зазначав, що встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (друге речення абзацу шостого підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009); обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов’язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).

(Абзац другий підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України (Перший сенат) від 12 жовтня 2022 року № 8-р(І)/2022 у справі за конституційною скаргою Унуковича Романа Андрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення абзацу другого частини першої статті 204-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення

Розглядаючи питання допустимих меж обмеження гарантованого Конституцією України права власності, Конституційний Суд України зазначав, що право власності не є абсолютним, тобто може бути обмежене, однак втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства; при обмеженні права власності в інтересах суспільства пропорційними можуть вважатися такі заходи, які є менш обтяжливими для прав і свобод приватних осіб з-поміж усіх доступних для застосування заходів [абзац сьомий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 5 червня 2019 року № 3-р(I)/2019].
(Абзац другий пункту 4 мотивувальної частини)

…згідно з Конституцією України, юридичними позиціями Конституційного Суду України, Конвенцією та практикою Європейського суду з прав людини право власності не є абсолютним і може зазнавати обмежень. Однак будь-яке втручання у право власності має ґрунтуватися на законі, мати правомірну мету та бути домірним.
(Абзац третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини))

…втручання держави в конституційне право можливе на підставі приписів, що відповідають вимозі юридичної визначеності, та лише за допомогою засобів, які є домірними.
(Абзац другий підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 16 листопада 2022 року № 9-р(ІІ)/2022 у справі за конституційною скаргою Приватного акціонерного товариства „Одестеплокомуненерго“ щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису статті 37 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень“ (щодо непорушності права власності)

У Рішенні від 17 березня 2020 року № 5-р/2020 Конституційний Суд України зауважив, що право на апеляційний перегляд справи, визначене пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, „є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті. Водночас зазначений конституційний припис не позбавляє законодавця повноваження передбачити можливість апеляційного оскарження будь-якого рішення, що його ухвалює суд під час розгляду справи, але не вирішує її по суті, або встановити обмеження чи заборону на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті“; „встановлені обмеження або заборона на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті, не можуть бути свавільними, а мають застосовуватися з легітимною метою, бути домірними (пропорційними) та обґрунтованими, не повинні порушувати сутність конституційного права особи на судовий захист“
(абзаци восьмий, десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

(Абзац четвертий підпункту 4.3.1 пункту 4 мотивувальної частини).

Рішення від 1 березня 2023 року № 2-р(ІІ)/2023 у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частини першої статті 294, частини шостої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо рівноправності сторін під час судового контролю за виконанням судового рішення)

2.2. Конституційний Суд України виходить із того, що відповідно до статті 8 Конституції України у її взаємозв’язку з приписами частини третьої статті 22, частини першої статті 64 Конституції України „верховенство права“ (правовладдя) вимагає, щоб утручання в конституційні права і свободи людини завжди було домірним.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 березня 2023 року
№ 3-р(II)/2023 наголошено, що „обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, їх установлюють виключно Конституція і закони України, вони мають відповідати правомірній меті, бути обумовлені суспільною потребою досягнення цієї мети, домірними; у разі обмеження конституційного права (свободи) законодавець зобов’язаний запровадити таке нормативне регулювання, яке уможливить оптимальне досягнення правомірної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права (свободи) і не порушуватиме сутності такого права“ (абзац перший підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини).

(Підпункт 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)

Рішення від 19 квітня 2023 року № 4-р(ІІ)/2023 у справі за конституційними скаргами Сиротенка Сергія Євгеновича щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих приписів пункту 2 частини дев’ятої статті 171, пункту 4 частини п’ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо особових даних у судовому рішенні) 19 квітня 2023 року № 4-р(ІІ)/2023

…встановлена оспорюваними приписами Кодексу вимога зазначати в судових рішеннях місце проживання чи перебування сторін (для фізичних осіб) та реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб), за його наявності, є домірною та сприяє досягненню справедливого балансу між забезпеченням реалізації конституційного права на судовий захист і захистом конституційного права на недоторканність особистого і сімейного життя.

5. Конституційний Суд України дійшов висновку, що окремі приписи пункту 2 частини дев’ятої статті 171, пункту 4 частини п’ятої статті 246 Кодексу є обмеженням конституційного права на недоторканність особистого і сімейного життя, але не надмірним, не скасовують сутності цього права, а спрямовані на виконання приписів частини першої статті 55, частини другої статті 129,
статті 129¹ Конституції України та забезпечення реалізації конституційного права на судовий захист, зокрема і його складника – права на виконання судових рішень, тому не суперечать приписам статей 3, 8, 22, 32 Конституції України.

(Абзац четвертий підпункту 4.4.3 пункту 4, пункт 5 мотивувальної частини)

Положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутностіׅ.

(Абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу І Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України“ від 28 грудня 2014 року № 76‒VIII

Див. також абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 7-р(І)/2023

Наведене свідчить про те, що приписи статті 2 Закону № 3668–VI,
першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796–XII, що обмежують максимальний розмір пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідають статтям 1, 3, 16, частині третій статті 22,
частині першій статті 50 Конституції України.

(Підпункт 5.14 пункту 5 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(ІI)/2024 у справі за конституційною скаргою Атаманчука Василя Івановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року
№ 3668–VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796–XII (щодо гарантованого рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи)

˂…˃ в Конституції України встановлено принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який виражено як у визначенні обов’язків держави (статті 3, 16, 22), так і в потребі повного та своєчасного виконання цих обов’язків.

Абзац другий пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 7-р(І)/2023 у справі за конституційною скаргою Костіни Миколи Васильовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України

5.14. На підставі викладеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що запроваджене обмеження максимального розміру пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, призвело до порушення сутності конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту цих осіб, що є порушенням зобов’язань держави, які випливають зі змісту статей 3, 16, 50 Конституції України в їх взаємозв’язку.
Наведене свідчить про те, що приписи статті 2 Закону № 3668–VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796–XII, що обмежують максимальний розмір пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідають статтям 1, 3, 16, частині третій статті 22, частині першій статті 50 Конституції України.

(Підпункт 5.14 пункту 5 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(ІI)/2024 у справі за конституційною скаргою Атаманчука Василя Івановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668–VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796–XII (щодо гарантованого рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи)

<…> Верховна Рада України, змінюючи юридичний механізм регулювання мінімальних розмірів державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, діяла відповідно до частин першої, другої статті 22 Конституції України.

<…>

<…> Конституційний Суд України доходить висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров’я визнано найвищими соціальними цінностями.

(Абзаци третій, п’ятий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини)

Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, Рішення від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 констатує, що Верховна Рада України Законом № 1584 повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону № 796 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796 у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“» від 6 червня 1996 року № 230/96–ВР.

<…>

<…> Конституційний Суд України дійшов висновку, що частиною третьою статті 54 Закону № 796 вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов’язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.

(Абзаци четвертий, шостий підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України від 3 квітня 2024 року № 4-р(I)/2024 у справі за конституційними скаргами Водолагіна Сергія Миколайовича, Некрилова Володимира Вікторовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2
розділу І Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб“ від 29 червня 2021 року № 1584–ІХ, частини третьої статті 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796–ХІІ

Законом № 113 звужено обсяг прав та спеціальних гарантій для прокурорів щодо збереження робочого місця на період їх тимчасової непрацездатності, що не відповідає частинам другій, третій статті 22 Конституції України.

(Абзаци шостий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України від 2 жовтня 2024 року № 9-р(І)/2024 у справі за конституційними скаргами Тимошенкової Оксани Василівни, Тимошенкова Володимира

З огляду на те, що законодавець оспорюваними приписами Кодексу [частина шоста статті 615 Кримінального процесуального кодексу України] допустив утручання в сутність людських прав, гарантованих статтями 29, 55 Конституції України, та порушив відповідні приписи Основного Закону України, якими гарантовано обсяг їх здійснення (expressis verbis), Конституційний Суд України констатує, що немає потреби досліджувати приписи частини шостої статті 615 Кодексу з огляду на їх домірність.

(абзац п’ятий підпункту 8.3 пункту 8 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України від 18 липня 2024 року
№ 8-р(II)/2024 у справі за конституційними скаргами Оніщенка Руслана Ілліча, Гаврилюка Дмитра Михайловича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини шостої статті 615 Кримінального процесуального кодексу України (справа про гарантії судового контролю за дотриманням прав осіб, яких утримують під вартою)

˂…˃ основою юридичного статусу фізичної особи є гарантовані Конституцією України людські права і свободи. У випадку реалізації фізичною особою конституційного права на підприємницьку діяльність її юридичний статус додатково набуває правомочностей, які випливають зі статусу підприємця. Водночас юридичний статус підприємця не обмежує фізичну особу щодо обсягу її людських прав і свобод, гарантованих Конституцією України.

(абзац третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)

˂…˃ фізична особа наділена всією повнотою прав і свобод, гарантованих Конституцією України, а юридична особа – тільки тими правами й свободами, які є сумісними з її природою. Здійснюючи право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, фізичні особи можуть провадити таку діяльність як без створення юридичної особи (реєстрація фізичної особи-підприємця), так і у спосіб створення юридичної особи.

Законодавець може на власний розсуд диференційовано врегулювати статус (права й обов’язки) фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, які провадять підприємницьку діяльність, або ж законодавчо урівняти їх права і обов’язки в цьому аспекті. Однак різні підходи законодавця щодо регулювання юридичного статусу зазначених груп суб’єктів підприємницької діяльності в будь-якому випадку мають бути узгоджені з конституційними гарантіями захисту людських прав і свобод.

Відтак Конституційний Суд України наголошує, що фізичні
особи-підприємці внаслідок законодавчого регулювання у сфері підприємництва не можуть бути позбавлені гарантій захисту, визначених Конституцією України.

(підпункт 4.3 пункту 4 мотивувальної частини)

˂…˃ припис статті 51 Кодексу [Цивільний кодекс України]
„нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб“ втілює розуміння Конституції України як первинного джерела і для нормативного регулювання, і для застосування права в усіх сферах суспільних відносин, зокрема в сфері підприємницької діяльності.

˂…˃ навіть поширення законодавцем на фізичних осіб-підприємців тих приписів права, якими врегульовано підприємницьку діяльність юридичних осіб, у жодному разі не спричиняє обмеження для фізичних осіб-підприємців людських прав і свобод, гарантованих Конституцією України.

На підставі наведеного Конституційний Суд України доходить висновку, що не лише нормативне регулювання, а й тлумачення та застосування приписів статті 51 Кодексу мають бути сутнісно узгоджені з принципами та нормами Конституції України (конституційно-конформний спосіб) задля того, щоб рівень конституційних гарантій прав і свобод людини в умовах реалізації нею права на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (частина перша статті 42 Конституції України), не було знижено.

(абзаци третій, сьомий, восьмий пункту 7 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року
№ 12-р(II)/2024 у справі за конституційною скаргою Бурми Кирила Андрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів
статті 51 Цивільного кодексу України (щодо конституційних гарантій прав фізичних осіб-підприємців)