„Закон і бізнес", №21 (1060) 19.05—25.05.2012

«Найбільше непокоїть, коли галас навколо рішень КС трансформується у спроби політичного тиску»

 

Останні 2 роки діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції вирізняються відносним штилем навколо будинку на вул. Жилянській. Зовсім в інших умовах відбувалося становлення Суду, а необхідна ротація складу на тривалий час узагалі паралізувала роботу. У переддень 15-річчя прийняття першого рішення КС кореспондент «ЗіБ» зустрівся з Головою Конституційного Суду України Анатолієм ГОЛОВІНИМ, який відповів на його запитання.

 

«Оцінювати діяльність КС, виходячи з рівня галасу, що здіймається навколо його рішень, справа невдячна»

 

 — Анатолію Сергійовичу, 15 років тому єдиний орган конституційної юрисдикції нашої країни на повен голос заявив про своє існування. Причому перше рішення наробило стільки галасу, що окремі політики навіть пропонували ліквідувати КС або принаймні обмежити його повноваження. Якщо оцінювати ту подію з позицій сьогодення, чи не вийшов перший млинець глевким?

— Офіційною датою початку діяльності КС прийнято вважати 16 жовтня 1996 року, оскільки саме того дня Верховна Рада прийняла закон «Про Конституційний Суд України», на виконання якого було здійснено низку заходів щодо формування складу Суду, надання йому приміщення, забезпечення фінансування та оснащення необхідними технічними засобами. За сприяння тодішнього Президента України Леоніда Кучми та Уряду зазначені питання було вирішено. Це дало змогу Конституційному Суду з 1 січня 1997 року (як і визначено законом) розпочати прийом подань та звернень. І вже 13 травня того ж року Суд ухвалив своє перше рішення у справі про офіційне тлумачення стст.58, 78, 79, 81 Конституції та стст.243²¹, 243²², 243²⁵ Цивільного процесуального кодексу.

Таким чином, 13 травня 1997 року є знаменною датою в житті суддів та апарату КС, оскільки саме цього дня Суд почав виконувати свою основну функцію — бути гарантом верховенства Конституції як Основного Закону держави на всій її території.

Повертаючись до розмови про перше рішення, відзначу, що воно аж ніяк не було «глевким млинцем», а навпаки, повною мірою відповідало завданню Суду, тому що ґрунтувалося на одному з основоположних конституційних принципів — незворотності дії правових актів у часі.

А щодо критики, то ви цілком слушно зауважили, що вона лунала саме з боку «деяких політиків». Натомість їхні політичні опоненти сприйняли рішення схвально. Цікаво, що через деякий час, уже після прийняття рішення від 25.12.2003 (щодо строків перебування на посту Президента України), яке також ґрунтувалося на зазначеному конституційному принципі, політичні сили, які схвалювали позицію Суду, своє ставлення до нього змінили на діаметрально протилежне. Як ви кажете, «зчинили галас».

Тому, оцінювати діяльність КС, виходячи з рівня галасу, який здіймається навколо його рішень, справа невдячна.

Найбільше непокоїть, коли галас трансформується у спроби політичного тиску, намагання вплинути на роботу Суду, змінити його компетенцію тощо.

Можна згадати, наприклад, 2005 рік, коли недосконалу процедуру прийняття суддями КС присяги було використано деякими політичними силами в парламенті для блокування діяльності цього демократичного інституту, не кажучи вже про звільнення у 2007 році за нібито порушення присяги трьох суддів Президентом Віктором Ющенком.

 

— Якщо коротко: як би ви оцінили шлях, пройдений Судом за ці 15 років?

— Діяльність державного органу традиційно оцінюють за статистичними даними. Тож, послуговуючись ними, зазначу: з травня 1997 року Суд прийняв 264 рішення, надав 21 висновок, а також постановив більш ніж 1200 процесуальних ухвал. Зокрема, розглянуто питання щодо конституційності положень понад 150 законів та інших правових актів, більш ніж 100 з яких визнано неконституційними.

Зверну увагу читачів, що в більшості випадків підставою для визнання неконституційними цих норм було порушення прав і свобод людини та громадянина, гарантованих Конституцією, у тому числі прав людини на життя, особисту недоторканність та свободу пересування, на об’єднання в професійні спілки для захисту своїх трудових і соціально-економічних інтересів, на соціальний захист, права вільно обирати та бути обраними до органів державної влади тощо.

 

 «Акти КС України — це не зовсім судові прецеденти, які є джерелами права в країнах загального права»

 

 — Першими бути водночас і легше, і важче. Тим більше в конституційній юстиції, де кожне рішення та викладені в ньому правові позиції стають прецедентом для наступників. Чи були вже випадки, коли цьому складові Суду доводилося виправляти своїх попередників?

— Насамперед зазначу, що, хоча термін «правова позиція» часто застосовується в юридичній літературі, ні Конституція ні закони не містять його визначення як результату правотворчої діяльності органу державної влади (правовий акт, правова норма, висновок, рекомендація, роз’яснення тощо).

Дійсно, не один рік точиться дискусія про те, що треба розуміти під поняттям «правова позиція» (зокрема, Конституційного Суду); у чому полягає її суть та роль у формуванні його рішень та висновків за конкретними справами; має вона юридичну силу чи ні. Однак чіткої відповіді на ці запитання досі немає.

Однак не можна не враховувати реалій, які свідчать, що «правова позиція» міцно ввійшла в понятійний апарат, який використовується як при відправленні конституційного судочинства, так і в наукових колах.

При цьому практично не викликає сумніву з боку вчених-конституціоналістів прецедентність правових позицій, сформованих в актах органу конституційної юрисдикції. Зокрема, голова КС РФ, професор Валерій Зорькін зазначає, що «рішення Конституційного суду поширюються не тільки на конкретний випадок, а й на всі аналогічні випадки та мають офіційний характер».

Водночас слід мати на увазі, що акти КС України — це не зовсім судові прецеденти, які є джерелами права в країнах загального права. Зазначені акти де-факто є прецедентами тлумачення, як, скажімо, акти та правові позиції Європейського суду з прав людини, прецедентний характер яких давно визнається в континентальній Європі. До речі, КС за 15 років діяльності у своїх актах неодноразово посилався на відповідні рішення цього міжнародного судового органу, зокрема під час вирішення питань про застосування запобіжних заходів на стадії попереднього слідства, реалізації права на судовий захист і юридичну допомогу, пріоритету прав дитини тощо.

Проте зверну вашу увагу на дуже важливий, на мій погляд, момент, який знайшов своє відображення в наведених словах В.Зорькіна, а саме на те, що прецедентність рішень конституційного суду поширюється на всі, підкреслюю, «аналогічні випадки».

 

— Тобто правова позиція з одного рішення Суду може не враховуватися під час ухвалення іншого акта?

— Прецедентність рішень КС поширюється не тільки на тотожні за змістом питання, а й на такі, що виник­ли за однакових правових обставин. Наприклад, у рішенні КС від 4.06.2009 зазначено, що обчислення строків повноважень здійснюється однаково, незалежно від того, на чергових чи позачергових виборах обрано склад представницького органу чи посадову особу.

Згодом, у листопаді 2010 року Суд визнав конституційними зміни до Основного Закону, якими де-факто передбачалося встановлення різних строків повноважень для депутатів та голів місцевих рад залежно від типу виборів, на яких вони були обрані.

На перший погляд, у другому випадку не враховано прецедентність попереднього рішення КС. Однак це не так, оскільки той випадок не є аналогічним першому, адже розглядалося питання про внесення змін до Конституції. При цьому згідно з правовою позицією Суду парламент, реалізуючи свої повноваження щодо внесення змін до Основного Закону, має право встановлювати винятки із загальних конституційних положень, зокрема стосовно строків повноважень представницьких органів.

 

«Суд не може втручатися в законодавчу діяльність і заповнювати прогалини в законах».

 

— Чи змінилася позиція суддів КС щодо того, чи є акти Суду джерелом права?

— Передусім зауважу, що КС не розглядав порушеного вами питання, тому я не можу навести його офіційну позицію. Щодо ставлення до цієї суто теоретичної наукової концепції моїх колег-суддів, то кожен з них має право на особисту думку. Моя ж позиція полягає в такому.

Згідно із загальноприйнятою практикою до нормативно-правових актів належать закони та підзаконні акти, які діють у державі і становлять єдину систему (законодавство). Чи належать до цієї системи акти Конституційного Суду, адже вони однозначно не є законами чи підзаконними актами? На мій погляд, ні.

По-перше, очевидно, що акти Конституційного Суду — це особлива правова категорія, яка потребує окремого статусу в правовому полі держави й чіткого визначення впливу на правотворчий процес. По-друге, визнання правової норми неконституційною або офіційне її тлумачення не означає створення нової норми.

Як наголосив КС, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, тому Суд не може втручатися в законодавчу діяльність та заповнювати прогалини в законах навіть у випадках, коли ці прогалини утворилися в результаті прийняття ним рішення про неконституційність закону або окремих його положень.

Щодо актів офіційного тлумачення, то вони, на мій погляд, також не можуть розглядатися як самостійні джерела права, оскільки є суто інтерпретаційними актами і можуть бути застосовані виключно у зв’язку із застосуванням відповідної норми.

По-третє, науковці, які вважають природу актів органу конституційної юрисдикції нормативно-правовою, в якості аргументу на свою користь наводять положення закону «Про Конституційний Суд України», згідно з яким Суд має право визнати своє рішення преюдиціальним. Вони стверджують, що тим самим такий акт стає правовою підставою для звернення громадян до судів загальної юрисдикції з метою поновлення своїх конституційних прав і законних інтересів.

Однак не можна ототожнювати поняття «підстава для звернення» та «підстава для вирішення справи судом по суті». Адже судове рішення ухвалюється виключно на підставі норм закону, а не акта КС.

 

 «Поведінка судді, зокрема під час спілкування з представниками ЗМІ, не повинна шкодити авторитету суду»

 

— Останнім часом судді КС рідко проводять прес-конференції та виступають у пресі. Це робиться свідомо чи в нинішньому складі переважають особи, які не звикли до публічності?

— Питання, пов’язані із взаєминами професійного судді та представників засобів масової інформації, були предметом дослідження багатьох вітчизняних та зарубіжних фахівців. Більшість із них вважає, що, хоча без відкритості та гласності не вдасться забезпечити справедливе та ефективне судочинство, можливості судді стосовно інформування громадськості про діяльність суду повинні обмежуватися як законодавчо, так і морально-етичними нормами поведінки представника судової влади.

У вітчизняному законодавстві до таких обмежень віднесено заборону:

• розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, інформацію про особисте життя громадян та інші відомості, про які судді дізналися під час розгляду справи, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання;
•  публічно висловлювати свою думку з питань, які стосуються провадження у справах, щодо яких судом не прийнято рішення.

Що ж до вимог морально-етичного характеру, то їх можна звести до головного: поведінка судді, зокрема під час спілкування з представниками ЗМІ, не повинна шкодити авторитету суду та судової влади в цілому. З цього приводу Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив: «Судді мають виявляти розважливість, що не дозволяє їм (на відміну, наприклад, від політиків) відповідати на різку критику».

Проведення прес-конференцій судді-доповідача КС із поясненнями змісту рішень або висновків не є обов’язковим. Проводити їх чи ні — кожен суддя вирішує самостійно.

 

«Окремі думки нерідко використовувалися певними політичними діячами для звинувачення решти суддів у, м’яко кажучи, необ’єктивності».

 

На наш погляд, такі заходи були доцільними на початковому етапі діяльності Суду, оскільки більшість представників ЗМІ та й суспільство в цілому мали досить слабке уявлення про специфіку конституційного судочинства. З часом, з підвищенням рівня обізнаності суспільства з діяльністю Суду, необхідність у проведенні прес-конференцій зникатиме, що відповідає міжнародній практиці. Наприклад, у країнах ЄС традиційно суд і суддя висловлюють свою позицію виключно через рішення. Давати інтерв’ю, коментувати чи обговорювати ці рішення вважається некоректним.

У Сполучених Штатах спілкування судді з пресою щодо судових справ узагалі заборонено. До речі, один з представників американської Феміди з приводу нашої практики взаємовідносин із представниками ЗМІ, зокрема, зазначив, що судді КС інколи під час прес-конференцій «ще й додають до рішення щось від себе, що є приводом для чиновника посилатися на їхні слова, а не на текст рішення».

 

— Якщо, за європейськими нормами, прес-конференції судді-доповідача після оголошення рішення КС є некоректним заходом, то як бути з окремою думкою, в якій суддя не тільки коментує рішення, а й часом висловлює незгоду з правовою позицією Суду?

— Згідно зі статистичними даними протягом 1997—2007 років кількість справ, в яких судді виклали окремі думки, у відношенні до загальної кількості розглянутих Судом справ становила 25—30% за рік. Зокрема, у 1997 році розглянуто 9 справ, окремі думки суддів були написані щодо рішень, ухвалених у 2 справах.

Різке збільшення цього показника припало на останні роки. Так, у 2008 році кількість рішень, в яких були висловлені окремі думки, становила 17 із 27 справ, розглянутих Судом, у 2009-му — 20 із 36, у 2010-му — 8 із 23, у 2011-му — 9 із 20. Як свідчить статистика, авторами переважної більшості таких думок протягом цього часу були одні й ті самі судді КС. Деякі з них написали окремі думки більш ніж у 20 справах. При цьому саме ці окремі думки нерідко використовувалися певними політичними діячами для звинувачення решти суддів у, м’яко кажучи, необ’єктивності.

Ілюстрацією цього можна вважати події лютого 2012 року, коли після ухвалення Судом рішення у справі за конституційним поданням Пенсійного фонду України, у Верховній Раді було зареєстровано проект постанови про звільнення з посад за порушення присяги 4 із 6 суддів, призначених за квотою парламенту.

Автор проекту, народний депутат, в інтерв’ю представнику ЗМІ зазначив, що аналогічні звернення він також направив до глави держави та з’їзду суддів. За його словами, поза підозрою «опинилися тільки четверо суддів з його нинішнього складу» (за дивним збігом до цієї четвірки ввійшли виключно ті судді, які надали велику кількість окремих думок протягом останніх років). На думку парламентаря, саме вони є порядними суддями, «яким совість не дозволила змовчати, а всі інші повинні бути звільнені».

Такі випадки, на жаль, не є поодинокими. Ситуація, коли окремі думки суддів стають приводом як для нападок на інших суддів, так і для дискредитації позиції Конституційного Суду в цілому, останнім часом повторюється після ухваленням практично кожного рішення КС з питань, до яких прикута особлива увага громадськості.

 

— Але ж право на окрему думку закріплено за суддею КС безпосередньо в законі.

— Дійсно, право судді висловити свою точку зору, запропонувати своє рішення достатньо захищене в положеннях закону про КС та Регламенту Суду. Зокрема, згідно з §53 Регламенту кожний суддя, який бере участь у розгляді справи, має право подати власний проект рішення або перелік питань, які визначають його суть; на закритій частині пленарного засідання судді вільно викладають свої думки з питань, що обговорюються, вносять пропозиції, поправки до проекту рішення, тривалість та кількість їх виступів не обмежується; пропозиції та поправки суддів до проекту рішення вносяться в письмовій формі, голосування щодо кожної з них проводиться окремо.

Постає запитання: чи варто у випадках, коли автору не вдалося навести вагомих аргументів на користь своєї позиції, переконати колег у доцільності запропонованих пропозицій чи поправок, виносити їх на суд громадськості чи перетворювати на об’єкт «наукових дискусій», ставлячи тим самим під сумнів рішення колегіального органу, які, до речі, є обов’язковими до виконання? На наш погляд, ні.

Не можна також не звернути уваги й на питання морально-етичного характеру, оскільки інколи окремі думки суддів містять, м’яко кажучи, некоректні вислови. Ось деякі з таких «толерантних» висловів: «висновок у рішенні… є помилковим»; «у рішенні, по суті, проігнорована ключова позиція конституційного подання»; «вважаю таке офіційне тлумачення сумнівним» тощо.

На жаль, аналогічні або схожі за змістом, однак, по суті, неприпустимо некоректні вислови містяться практично в кожній окремій думці.

Мабуть, не зайвим буде наголосити, що суддя КС, як і будь-який інший громадянин України, повинен поважати рішення єдиного органу конституційної юрисдикції, не кажучи вже про те, що людина в мантії є публічною особою і її поведінка та вислови мають слугувати взірцем толерантності, у тому числі й у ставленні до колег. Це, до речі, є загальновизнаною міжнародною нормою поведінки суддів, закріпленою, зокрема, в Основних принципах незалежності судових органів (ухвалених Конгресом ООН 13.12.85).

 

«Невиважені, неузгоджені зміни норм Основного Закону не тільки не розв’язують наявних проблем, а й породжують нові»

 

 — Деякі науковці, судді КС у відставці все частіше висловлюються за необхідність запровадження інституту конституційної скарги. Чи не втратила ця проблема актуальність?

— Незважаючи на те що проблеми, пов’язані із запровадженням в Україні інституту конституційної скарги, досліджували знані науковці, питання дотепер залишається далеким від остаточного вирішення. На мій погляд, це зумовлюється кількома як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами.

З-поміж об’єктивних я б насамперед виокремив складність організаційних питань, які потребують вирішення. Зок­рема, запровадження інституту конституційної скарги потребує внесення змін до Конституції та низки законів, у яких мають бути закріплені правові наслідки такого нововведення.

До суб’єктивних належить теоретична невизначеність ролі та місця конституційної скарги у вітчизняному механізмі захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Однак головною причиною, на що я неодноразово наголошував у своїх виступах та публікаціях у ЗМІ, є відсутність політичної волі з боку парламенту, суб’єктів права на законодавчу ініціативу та інертність у цьому питанні наших провідних вчених-конституціоналістів.

Складається парадоксальна ситуація: на словах практично всі підтримують необхідність запровадження конституційної скарги, а практичних дій ніхто не вживає.

 

— Але ж чимало вчених вважають, що інститут конституційної скарги допоможе Суду ефективніше захищати права громадян.

— Складається враження, що віт­чизняні вчені-конституціоналісти, більшість яких підтримує ідею запровадження конституційної скарги, старанно обходять гострі кути цієї проблеми. А таких, як свідчить аналіз досвіду зарубіжного конституційного судочинства, є чимало.

По-перше, це невизначеність кола питань, щодо вирішення яких суб’єкт права на конституційну скаргу може звернутися до Суду. Наприклад, в Іспанії та Російській Федерації звернутися до Конституційного суду з конституційною скаргою можна лише щодо законів. У Німеччині та Угорщині коло предметів оскарження включає крім законів, також загальні та персональні акти державної адміністрації. За конституцією Словаччини, КС цієї країни розглядає скарги на затвердження чи незатвердження мандата депутата Національної ради, ухвалює рішення про конституційність і законність виборів до Національної ради та до органів територіального самоврядування, розглядає скарги щодо результатів референдуму.

По-друге, слід визначитись і з колом осіб, які можуть бути суб’єктами права на конституційну скаргу. Приміром, у Німеччині та Іспанії обов’язковою умовою для подання такої скарги є особиста зацікавленість особи, яка її подає, в усуненні порушення її конституційних прав і свобод, а також фактичний, а не потенційний характер порушення. В Угорщині ж розгляд конституційної скарги допускається й у разі відсутності такої зацікавленості в заявника (правило «виступ співучасника» від лат. actio popularis).

Поширеною є вимога, аби особа, перш ніж звернутися до органу конституційної юрисдикції зі скаргою, використала всі інші національні засоби правового захисту. Зокрема, така процедура передбачена законом Республіки Польща «Про Конституційний трибунал». Аналогічну вимогу містить і законодавство Федеративної Республіки Німеччина (однак, якщо ймовірним є те, що законодавчий акт може спричинити «суттєву та невідворотну шкоду», особа може подати конституційну скаргу без вичерпання цих засобів захисту) та деяких інших країн.

Не можна залишити поза увагою й вітчизняний досвід конституційного судочинства. Згідно з стст.61, 95 закону про КС єдиний орган конституційної юрисдикції наділено повноваженнями розглядати питання конституційності законів або окремих їхніх положень і в разі їх офіційного тлумачення. І Суд неодноразово застосовував ці повноваження, розглядаючи справи за зверненнями громадян.

Таким чином, на цей час згідно із законодавством громадянин України, іноземець, особа без громадянства або юридична особа, звертаючись до Суду щодо офіційного тлумачення законодавчої норми, також опосередковано порушує клопотання про вирішення питання щодо конституційності останньої.

 

— Тобто сьогодні конституційна скарга в Україні фактично існує?

— Так, хоч і не в класичному її розумінні. Як зазначив у виступі на міжнародній конференції в Києві у вересні 2011 року голова КС Вірменії, член Венеціанської комісії професор Гагік Арутюнян, «в Україні особа може звернутися до Конституційного Суду із запитом про офіційне тлумачення, якщо стверджує, що суперечності в застосуванні закону можуть призвести або призвели до порушення її конституційних прав. У даному випадку питання стосується не індивідуального акта, а тлумачення нормативного акта. Таким чином, конституційне звернення, по суті, виконує функцію нормативної конституційної скарги».

Ці ключові питання, пов’язані із запровадженням інституту конституційної скарги, на науковому рівні достатньо не вивчені. Публікації в ЗМІ та навіть наукові статті в юридичних виданнях зводяться до повторення як аксіоми твердження, що конституційна скарга є панацеєю від усіх порушень громадянських прав і з її запровадженням усі ці порушення автоматично зникнуть.

Проте досвід показує, що невиважені, неузгоджені з іншими конституційними положеннями зміни норм Основного Закону не тільки не розв’язують наявних проблем, а й породжують нові.

На наше переконання, внесенню змін до Конституції повинне передувати ретельне дослідження доцільності таких змін та правових наслідків їх прийняття. Не буде зайвим і проведення дискусії в суспільстві з метою з’ясування громадської думки та визначення рівня підтримки реформістських пропозицій серед різних верств населення. Одним з таких заходів була проведена у вересні 2011 року за ініціативою Суду міжнародна науково-практична конференція «Захист прав людини органами конституційної юрисдикції: можливості і проблеми індивідуального доступу».

 

— Наскільки пам’ятаю, це був най­масштабніший захід за весь період функціонування Суду.

— Додам: і найбільш представницький. На цьому форумі, який пройшов за підтримки Президента України, Голови Верховної Ради, Венеціанської комісії та Німецького фонду міжнародного правового співробітництва, була представлена еліта зарубіжної та вітчизняної конституційної юстиції: понад 100 учасників, включаючи керівництво держави, керівників органів державної влади, представників вітчизняних академічних кіл, а також керівників та представників органів конституційної юрисдикції з 18 зарубіжних країн.

Вітаючи учасників конференції, Президент України Віктор Янукович наголосив на тому, що «цей захід відбувається під час українського головування в Комітеті міністрів Ради Європи, одним із пріоритетів діяльності якого є забезпечення індивідуального доступу громадян до конституційної юстиції».

Під час виступів та дискусій було окреслено коло проблем, які стосувалися запровадження та функціонування інституту конституційної скарги в зарубіжних країнах. Тож тим, хто цікавиться цією проблематикою, раджу ознайомитися з матеріалами конференції, які видано окремою книжкою.

 

— До речі, як розвиваються міжнародні зв’язки Суду?

— За 15 років Суд установив відносини з органами конституційної юрисдикції багатьох іноземних держав. Ця робота значно активізувалася в останні роки. Зокрема, у грудні 2011 року вперше в присутності Президента України відбулася церемонія підписання меморандуму про співпрацю між КС України й КС Таджикистану. У тому ж році КС України, який є повноправним членом Конференції європейських конституційних судів, ухвалив рішення про вступ до Всесвітньої конференції конституційного правосуддя, ставши одним із 30 судів-засновників цієї організації.

Продовжуються ділові контакти з представниками Ради Європи. Торік я за дорученням Суду зустрічався з делегацією співдоповідачів Моніторингового комітету ПАРЄ, головою Європейського суду з прав людини Жаном-Полем Костою. Заступники Голови КС Сергій Винокуров та Юрій Баулін мали зустріч з комісаром Ради Європи з прав людини Томасом Гаммарбергом.

Важливими подіями стали вже традиційні зустрічі голів і суддів КС України та Європейського суду з прав людини. У липні 2011 року на моє запрошення нас відвідав тодішній керівник цієї установи Ж.-П.Коста. На початку 2012 року я брав участь у відкритті нового судового року ЄСПЛ. Під час цього заходу і особистого прийому нинішній його голова Ніколас Братца, зокрема, наголосив, що останні рішення КС України з питань тлумачення законів свідчать про посилення його позиції «стосовно захисту прав і свобод людини та громадянина».

Таким чином, зовнішня діяльність Суду сприяє зміцненню не тільки його високого міжнародного авторитету у світовій спільноті органів конституційної юрисдикції, а й України як правової та демократичної держави.

 

 «За кожною справою — доля людини, її надія на поновлення порушених прав»

 

 — Як би ви оцінили юридичний рівень звернень, які надходять до КС?

— За час, який минув від дня ухвалення першого рішення КС, до нього надійшло понад 2500 звернень громадян щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. При цьому їх кількість останнім часом значно збільшилася. Наприклад, якщо протягом першого 10-річчя діяльності до Суду щорічно зверталося в середньому близько 170 громадян, то у 2010—2011 роках таких звернень уже реєструвалося більш ніж по 400.

При цьому в попередні 13 років роботи Суду не більш ніж 2 звернення громадян з усіх тих, які надходили за рік, відповідали вимогам закону і були розглянуті Судом. Натомість у 2010 році уже 5 з 23 справ було розглянуто Судом за зверненнями громадян, торік — 6 із 20, тобто майже кожну третю, а за 4 місяці цього року — 5 з 11.

Наведені цифри для мене не просто статистичні дані. За кожною справою — доля людини, її надія на поновлення порушених громадянських або майнових прав.

Можна навести непоодинокі приклади, коли Суд, роз’яснивши положення Конституції та законів України, захистив від порушень такі важливі права людей, як право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (справи за зверненнями громадян О.Барабаша, Г.Дзюби, О.Гулеватого), на соціальний захист (Р.Стешина), на житло (С.Ярового, Г.Власова), на судовий захист (В.Заїченко, А.Суботи) та ін.

 

— Чи не пов’язана активізація дія­льності Суду стосовно розгляду справ за зверненнями громадян з тим, що за останні 2 роки до КС майже не звертаються зі спорами про розподіл повноважень між Президентом, Верховною Радою та Урядом?

— Безумовно, нинішня політична стабільність у відносинах між органами державної влади та в країні в цілому позитивно вплинула на діяльність Суду. Це стосується і розгляду звернень громадян з питань захисту їхніх конституційних прав.

Одначе, на мій погляд, не в останню чергу цьому сприяло й здійснення останнім часом заходів щодо підвищення рівня інформованості громадян про компетенцію Суду та його можливості в галузі захисту прав і свобод. Так, починаючи з 2010 року працівники секретаріату тричі на тиждень здійснюють особистий прийом громадян, під час якого дають консультації з питань, за якими громадяни можуть звертатися до КС, а також здійснюють правовий аналіз конституційних звернень та (за наявності недоліків) надають допомогу щодо їх усунення.

Було також розроблено пам’ятку для громадян та юридичних осіб про порядок унесення конституційних звернень та за підтримки Канадського агентства з міжнародного розвитку в рамках українсько-канадського проек­ту судової співпраці видано буклет «Правова допомога громадянам». Пам’ятка й буклет надаються або надсилаються всім громадянам, котрі звернулися до єдиного органу конституційної юрисдикції з будь-яких питань. Недавно інформаційно-методичні матеріали для громадян, іноземців, осіб без громадянства та юридичних осіб щодо підготовки конституційних звернень також розміщено на нашому веб-сайті.

Якщо раніше громадянину тільки повідомляли, що його звернення не відповідає вимогам закону, і воно поверталося, то тепер зазначається, що лист має виключно інформаційно-роз’яснювальний характер і не позбавляє громадянина права знову звернутися до Суду з порушених питань у разі усунення певних недоліків. Здавалося б, це дрібниця, але в громадянина залишається ще один шанс на можливе відновлення його порушених, як він уважає, конституційних прав.

Останнім часом стало традицією проведення науково-практичних конференцій, семінарів, круглих столів з питань здійснення конституційного судочинства, спільних засідань представників Суду та Національної академії правових наук України. За зверненнями керівників юридичних вищих навчальних закладів студентам і аспірантам, які спеціалізуються на конституційному праві, надається можливість пройти стажування під керівництвом досвідчених працівників апарату.

Прагнучи більшої відкритості й прозорості своєї діяльності, Суд започаткував практику проведення прямих телевізійних трансляцій пленарних засідань. Регулярно проводяться екскурсії та дні відкритих дверей, під час яких відвідувачі можуть ознайомитися з роботою суддів та служб секретаріату Суду. Вже стали традиційними відвідини суддями та представниками профспілки Суду дитячих закладів, що на Київщині, з подарунками для дітлахів, позбавлених батьківської ласки, придбано обладнання для зберігання крові та її компонентів для Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» тощо.

Приємно читати листи громадян до Суду такого змісту: «Дуже вдячний за відповідь на моє звернення і пам’ятку про порядок звернення до КС. Я за фахом будівельник, а не юрист. Тому за вашою порадою звернуся до уповноваженого ВР з прав людини» (П.Шкарпета, м.Вінниця); «Дуже вдячний за оперативність та змістовну відповідь на мою заяву» (О.Рябцев, м.Донецьк); «Роль рішень КС щодо офіційного тлумачення Конституції важлива також і тому, що клопотання про таке тлумачення — єдина надана законодавцем пересічному громадянину можливість звертатися за захистом своїх прав безпосередньо до органу конституційної юрисдикції в Україні» (І.Головань, адвокат, кандидат юридичних наук).

Суд і надалі виходитиме з того, що чим більше громадян володітиме інформацією про його роботу, тим більше в них з’явиться можливостей поновити свої порушені конституційні права.

 

 «Рівень кваліфікаційних вимог до кандидата на посаду судді КC відповідає міжнародним стандартам»

 

— Останнім часом у ЗМІ з’являються публікації, автори яких стверджують, що рівень нинішнього Суду значно знизився, бо в єдиному органі конституційної юрисдикції замало знаних вчених, докторів наук. Наскільки виправдана така критика і чи погоджуєтеся ви з необхідністю посилення вимог до кваліфікації претендентів на посаду судді КС?

— Законодавець надає особливого значення професіоналізму суддів КС, про що, зокрема, свідчить запровадження досить жорстких спеціальних кваліфікаційних вимог до кандидатів на ці посади. Згідно з Конституцією суддею КC «може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років та володіє державною мовою». Тобто суддею єдиного органу конституційної юрисдикції може бути призначена особа не тільки з високим рівнем професійних знань, а й з достатнім життєвим досвідом, яка до того ж зробила певну службову кар’єру, що наперед передбачає її відповідальне ставлення до виконання службових обов’язків.

Тому, на мій погляд, кваліфікаційні вимоги до кандидата на посаду судді КC в Україні встановлено на достатньо високому рівні і відповідають європейським стандартам. Стосовно нинішнього складу Суду зауважу, що преважна більшість суддів має наукові звання:

• докторів наук (Юрій Баулін, Василь Бринцев);
• кандидатів наук (Михайло Гультай, Михайло Запорожець, Володимир Кампо, Михайло Колос, Дмитро Лилак, Марія Маркуш, В’ячеслав Овчаренко, Петро Стецюк, Андрій Стрижак, Віктор Шишкін).

До того ж рівень компетентності КС посилюється й тим, що до його складу, крім науковців у сфері права, входять досвідчені юристи-практики — Сергій Вдовіченко, Сергій Винокуров, Олександр Пасенюк, Олег Сергейчук, Наталя Шаптала. Наукові статті суддів КС регулярно публікуються у «Віснику Конституційного Суду України», журналі «Право України», «Віснику Національної академії правових наук України», періодичних виданнях багатьох навчальних юридичних закладів.

Отже, незрозуміло, про яке «зниження рівня» Суду взагалі може йтися?!

Взагалі будь-які порівняння «рівнів професіоналізму» діючих суддів та суддів, які знаходяться у відставці (а їх сьогодні вже 27), є некоректним, а для мене особисто — неприйнятним.

 

— Тоді ще одне запитання: дуже цікаво, яким чином визначаються судді-доповідачі у справах. За якими критеріями ви розподіляєте справи?

— Згідно з Регламентом Голова КС не розподіляє справи, а лише направляє конституційні подання та звернення до колегій. Їх розподіл між суддями проводиться колегією рівномірно, з урахуванням спеціалізації. Кандидатура судді-доповідача затверджується на засіданні відповідної колегії.

Хоча саме суддя-доповідач готує первісний проект рішення, висновку КС у справі, який вноситься на закриту частину пленарного засідання, це не може бути об’єктивною оцінкою реальної участі інших суддів у формуванні остаточної редакції акта Суду як колегіального органу. Тому хочу, так би мовити, прохилити завісу та ознайомити читачів з деякими особливостями процесу прийняття рішень КС.

По-перше, як зазначалося, право подати власний проект рішення, висновку в справі, крім судді-доповідача, має кожний суддя КС, який бере участь у розгляді справи. У разі надходження кількох проектів Суд бере за основу один з них. При цьому рішення не завжди на користь проекту судді-доповідача.

По-друге, на закритій частині пленарного засідання (а таких засідань, як свідчить практика, може бути і 10, і 20, а то й більше), судді КС вільно викладають свої думки з питань, що обговорюються, вносять пропозиції, поправки до проекту рішення, висновку в справі. Пропозиції та поправки подаються в письмовій формі, голосування щодо кожної з них проводиться окремо.

По-третє, на голосування в цілому ставиться проект рішення, висновку, підготовлений з урахуванням пропозицій та поправок, які одержали найбільшу підтримку.

Саме в такий спосіб кожний суддя КС реалізує передбачені законом повноваження брати участь у розгляді справи.

А для цього він повинен детально вивчати не тільки справи, за якими є суддею-доповідачем, а й усі інші, які розглядає Суд. До того ж це стосується не тільки тих справ, у яких КС приймає рішення чи ухвалює висновки, а й так званих відмовних справ. До слова, інколи розгляд справи про відмову у відкритті конституційного провадження проходить не менш складно, ніж деякі справи, в яких приймається рішення. Таким чином, кожний суддя КС протягом року працює з 80—100 спра­­вами, а в деякі роки й з більшою кількістю.

Отже, акт єдиного органу конституційної юрисдикції є результатом напруженої, кропіткої та наполегливої діяльності всіх суддів, які брали участь у розгляді справи, а не лише судді-доповідача. Нерідко останній варіант суттєво відрізняється від проекту.

 

— Під час конституційної реформи є можливість виправити або вилучити з Основного Закону положення, які заважають розвитку конституційної юстиції в Україні. Раніше, наприклад, пропонувалося підвищити граничний вік для суддів, дозволити їм залишатися на посаді в разі повторного призначення тощо. Які норми стосовно діяльності КС, на ваш погляд, варто включити до проекту нової Конституції?

— Я не бачу в тексті Конституції положень, які заважали б розвитку не тільки конституційного правосуддя, а й узагалі будь-якого загальновизнаного міжнародною спільнотою правового чи демократичного інституту в нашій державі.

Певна річ, законодавство, у тому числі конституційне, повинно удосконалюватися відповідно зі змінами суспільних відносин, в наукових колах з цього приводу навіть існує спеціальний термін — «жива конституція».

Однак цінність Конституції як Основного Закону держави полягає насамперед у її неухильному дотриманні.

Не випадково Президент В.Яну­кович, спілкуючись із представниками ЗМІ, наголосив, що «найкраща Конституція — це та, яка виконується»!

Що стосується новацій, про які ви говорите, то їх запровадження належить до повноважень народу України як єдиного джерела влади у державі та єдиного законодавчого органу України — її парламенту. До того ж, оскільки такі зміни до акта найвищої юридичної сили можуть бути предметом дослідження Суду, я згідно із законом не маю права висловлюватися щодо них до прийняття КС відповідного рішення.

 

— Дякую за змістовні та обгрунтовані відповіді. Дозвольте від імені редакційної колегії нашого тижневика привітати вас, усіх суддів та працівників апарату КС із 15-ю річницею ухвалення першого рішення та побажати нових досягнень у справі захисту Конституції та гарантованих нею прав і свобод людини та громадянина!

— Дякую за поздоровлення й надану редакційною колегією тижневика «Закон і Бізнес» можливість поспілкуватися з вашими читачами.

Користуючись нагодою, хочу привітати суддів КС у відставці Тимченка І.А.,Вознюка В.Д., Козюбру М.І., Костицького М.В., Малинникову Л.Ф., Мартиненка П.Ф.,Мироненка О.М., Німченка В.І., Розенка В.І., Савенка М.Д., Селівона М.Ф., Скомороху В.Є., Тихого В.П., Чубар Л.П., Яценка С.С., які приймали участь у історичному засіданні КС 13 травня 1997 року, зі славним ювілеєм, а всім читачам побажати миру, достатку, злагоди та нових творчих здобутків у ім’я нашої Вітчизни!

На все добре!

 

РОМАН ЧИМНИЙ