3 липня 2024 року
Перший сенат 3 липня ц.р. на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Лінкевич Олени Павлівни.
Як зазначила суддя-доповідач у справі Оксана Грищук, заявниця звернулася до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на конституційність пункт 3 розділу ІІ ,,Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі – Закон № 1774).
Оспорюваними приписами Закону № 1774 установлено, що „мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року“.
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається, що Олена Лінкевич є пенсіонеркою, яка не працює, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – Управління), має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в населеному пункті, який віднесено до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Заявниця зазначає, що Законом № 1774 була „змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України“.
Вона також наголошує, що з ухваленням пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 1774 відбулося фактичне зменшення розміру доплати до пенсії як пенсіонеру, який не працює і проживає на території радіоактивного забруднення, порівняно з раніше встановленими виплатами, передбаченими статтею 39 Закону України ,,Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796–ХІІ (далі – Закон № 796).
Відтак Олена Лінкевич звернулася до судів з адміністративним позовом до Управління, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Управління щодо ненарахування та невиплати їй підвищення до пенсії як пенсіонеру, який не працює і проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796 (у редакції, що діяла до 01.01.2015) та зобов’язати Управління здійснити нарахування та виплату їй щомісячного підвищення до пенсії у розмірі, що „дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік“.
Суди першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задовольнили частково, зокрема зобов’язали Управління здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії Лінкевич О.П. як пенсіонеру, який не працює і проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду касаційну скаргу Лінкевич О.П. залишив без задоволення, а судові рішення суддів першої та апеляційної інстанцій – без змін.
Автор клопотання вважає, що оспорювані приписи Закону № 1774 призводять до звуження змісту та обсягу її прав, унаслідок чого порушено її право власності.
Перший сенат дослідив матеріали справи на відкритій частині пленарного засідання та перейшов до закритої частини для ухвалення рішення.
Переглянути пленарне засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
Інформує відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу
