16 грудня 2025 року
Цій темі присвятили свої виступи судді Конституційного Суду України Олександр Водянніков, Віктор Городовенко і Галина Юровська.
Судді ознайомили зі змістом Рішення № 6-р(ІІ)/2025 у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Рейнір Бізнес Груп“ щодо представництва прокурором інтересів держави в суді. У цьому контексті судді пояснили обставини справи, навели правові позиції суб’єкта звернення, Президента України, Голови Верховної Ради України, Генерального прокурора та акцентували на юридичних позиціях, викладених у цьому рішенні.
Як зазначалося, предметом конституційного контролю в цій справі були приписи абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України „Про прокуратуру“.
Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд визнав конституційними абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697–VII зі змінами (далі – Закон), якими визначено порядок та умови здійснення прокурором представництва інтересів громадянина або держави в суді.
Водночас Суд визнав неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв’язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб’єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Свою увагу судді зосередили на змінах, які відбулися внаслідок конституційної реформи 2016 року, згідно з якими прокуратура втратила відокремлений статус та була інтегрована в українську систему правосуддя, низку функцій прокуратури було скасовано, а низку – суттєво змінено.
За наслідками конституційної реформи 2016 року прокуратурі відведено пріоритетну роль саме у сфері кримінального права. Водночас у Конституції України за прокуратурою збережено окрему функцію поза цією сферою, проте звужено її обсяг, як-от: до змін – на прокуратуру було покладено функцію представництва в суді інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом, після змін – цю функцію встановлено пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України як представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Судді навели основні аргументи цього рішення. Ішлося про те, що виключні випадки стосуються представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах. Визначення таких випадків є дискрецією законодавця.
У рішенні Суд окреслив перелік таких випадків, водночас зауважив, що законодавець не позбавлений можливості конкретизувати такий перелік для представництва прокурором інтересів держави в суді. Суд наголосив, що ці випадки мають бути установлені законом задля унеможливлення довільного тлумачення чи розширення меж відповідної функції прокуратури, та бути об’єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприйматися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки. Суд звернув увагу на те, що прокурор не може бути уповноважений законами України самостійно ініціювати пошук або здійснювати збір інформації поза межами визначених законом процедур.
Доповідачі також акцентували на тому, що вжиті в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону приписи „не здійснює“ та „неналежним чином здійснює“ є оцінними. Суд зауважив, оскільки законодавчо не визначено відповідних випадків та критеріїв/ознак для їх установлення, прокурор отримує дискрецію щодо встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, межі якої чітко і зрозуміло не визначені Законом. Невизначення в Законі меж дискреції для прокурора і суду має наслідком можливість керуватися цим органам фактично лише власним суб’єктивним розумінням того, що означає „не здійснює“ або „неналежним чином здійснює“. Отже, Суд констатував, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону не відповідають вимозі юридичної визначеності як складнику конституційного принципу верховенства права (правовладдя).
Судді також поінформували, що кількість розпочатих справ щодо представництва прокуратурою інтересів держави в суді, не пов’язаних із кримінальним провадженням, щороку зростає. Пояснили, чому Суд відтермінував утрату чинності визнаних неконституційними приписів Закону. Ознайомили з рішеннями ЄСПЛ, висновками Консультативної Ради європейських прокурорів („Роль прокуратури поза сферою кримінального права“), Венеційської Комісії щодо повноважень прокурорів, рекомендаціями до держав-членів Ради Європи тощо.
Детальніше – у відеоматеріалі: https://youtu.be/CFwxDypKsRY
Інформує відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу
