3 жовтня 2024 року
Конституційний Суд України на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко повідомив про зміст конституційного подання та підстави для відкриття конституційного провадження у справі.
Зокрема, він зазначив, що суб’єкт права на конституційне подання – Уповноважений Верховної Ради України з прав людини – звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають частині першій статті 8, частинам другій, третій статті 22, статтям 45, 64 Конституції України, приписи другого речення абзацу другого, абзацу третього частини першої статті 12, абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану“ від 15 березня 2022 року № 2136‒IX зі змінами (далі – Закон).
У Законі визначено, що:
–„за рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати“ (друге речення абзацу другого частини першої статті 12);
– „у період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку, передбачену абзацом першим цієї частини, за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати“ (абзац третій частини першої статті 12);
– Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України „Про правовий режим воєнного стану“, та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім:
„другого речення абзацу другого частини першої та третього речення абзацу третього частини першої статті 12 цього Закону, які втрачають чинність з моменту використання днів відпусток, які були перенесені на період після припинення або скасування воєнного стану“ (абзац другий пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“).
На думку автора клопотання, якщо буквально тлумачити приписи Закону, які він оспорює, роботодавець може: „одноосібно обмежувати надання щорічної основної відпустки 24 календарними днями на поточний робочий рік“; „переносити на період після припинення або скасування воєнного стану невикористані у період воєнного стану дні відпустки“; „надавати невикористані дні відпустки, що перевищують 24 календарні дні, без збереження заробітної плати“; „невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати після припинення або скасування воєнного стану – до моменту використання днів відпусток, які були перенесені“; „відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки у період дії воєнного стану“.
Суддя-доповідач також зазначив, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини вважає приписи другого речення абзацу другого, абзацу третього частини першої статті 12 Закону такими, що суперечать статтям 45, 64 Конституції України, обґрунтовуючи це тим, що „невикористані дні щорічних відпусток не можуть надаватись за рішенням роботодавця без збереження заробітної плати, адже відповідно до статті 45 Конституції України щорічні відпустки є оплачуванні та їх тривалість визначається законами“; „норми, які є предметом конституційного контролю, не обмежують, а скасовують право працівників на щорічну відпустку повної тривалості та її оплату, а також заміняють їх за рішенням роботодавця іншим видом відпустки – відпусткою без збереження заробітної плати <…> відповідно до статті 64 Конституції України допускається обмеження прав на період воєнного стану, а не їх скасування“.
На переконання автора клопотання, абзац другий пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону не відповідає статтям 8, 64 Конституції України, оскільки „розповсюджує свою дію щодо обмеження конституційних прав і свобод на період після закінчення воєнного стану“, не має „правової визначеності <…> універсального характеру, адже втрачає чинність для кожної людини у різний час“ та „ознак передбачуваності (прогнозованості)“; однак „строк дії обмежень, що встановлені у зв’язку з воєнним станом, повинен бути строково визначений і передбачений законом, а не діями суб’єкта правовідносин“.
Суддя-доповідач поінформував, що з метою повного і об’єктивного розгляду справи надано відповідні доручення структурним підрозділам Секретаріату Суду та надіслано низку запитів до державних органів та установ, щодо питань, порушених у конституційному поданні.
На пленарному засіданні були присутні представник Уповноваженого в системі судоустрою з права на справедливе правосуддя та представництва в Конституційному Суді України Андрій Овсієнко, представник Президента України у Конституційному Суді України Сергій Дембовський та інші громадяни України.
Після дослідження матеріалів справи на відкритій частині пленарного засідання Суд перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.
Переглянути пленарне засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
Інформує відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу
