Конституційний Суд України та Європейський суд з прав людини дедалі активніше розбудовують двосторонній діалог. КСУ активно використовує практику ЄСПЛ як джерело інтерпретації змісту прав і свобод людини. ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо України, зважає на національний конституційний контекст, юридичні позиції Конституційного Суду України та вітчизняну правову доктрину. Ця співпраця є автономною, не має ієрархічного характеру та субординації. Вона базується на спільних цінностях: верховенстві права, людській гідності та захисті основоположних прав.
„Конституційний Суд України виступає не лише реципієнтом стандартів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, але й активним суб’єктом формування європейського правового дискурсу“, – наголошує виконувач обов’язків Голови КСУ Олександр Петришин у колективній монографії, опублікованій до 30-ї річниці ухвалення Конституції України.
23 липня 2026 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справах „Колесник і Смельницький проти України“ та „Дерев’янко і Тарасова проти України“, у яких уперше оцінював на відповідність Конвенції законодавчий механізм щодо особливостей застосування запобіжних заходів в умовах воєнного стану.
У цих рішеннях ЄСПЛ спирається на Рішення Конституційного Суду України від 19 червня 2024 року № 7-р(ІІ)/2024, у якому КСУ чітко зазначив, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід. У цьому рішенні наголошено, що під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кримінального процесуального кодексу України є можливість, за певних підстав та обставин, застосувати заставу як більш м’який запобіжний захід. Суддями-доповідачами у цій справі були Віктор Городовенко та Володимир Мойсик.
У справі „Колесник і Смельницький проти України“ ЄСПЛ констатував відсутність порушень Конвенції та підтвердив, що навіть у надзвичайних умовах тривале тримання під вартою повинно ґрунтуватися на індивідуальній оцінці конкретних ризиків, однак особливі обставини повномасштабної війни та здійснення правосуддя у прифронтових регіонах можуть бути враховані під час оцінки розумності такого обмеження свободи.
Водночас, у справі „Дерев’янко і Тарасова проти України“ ЄСПЛ встановив порушення Конвенції, підкресливши, що навіть в умовах воєнного стану сама лише тяжкість обвинувачення у злочинах проти національної безпеки не виправдовує тримання під вартою, а українські суди зобов’язані наводити індивідуалізовані, належні та достатні підстави для такого запобіжного заходу.
Варто зауважити, що посилання на рішення Конституційного Суду України стало усталеною практикою ЄСПЛ. У справі „Гуменюк та інші проти України“ від 21 липня 2021 року, оцінюючи порушення конвенційних прав заявників, ЄСПЛ погодився з висновками Конституційного Суду України, сформульованими у Рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо порушення принципу незмінюваності суддів. ЄСПЛ констатував, що заявники були змушені конкурувати, щоб зберегти право виконувати професійні обов’язки судді. Крім того, ЄСПЛ підкреслив, що невиконання національними органами цього рішення Конституційного Суду України та тривала неможливість поновити здійснення своїх повноважень для заявників суттєво підірвали юридичну визначеність та передбачуваність конституційних принципів незалежності суддів.
Така послідовна позиція ЄСПЛ продемонструвала не лише врахування рішень КСУ як невіддільного складника національного права, але й наднаціональне визнання їхнього засадничого значення для забезпечення фундаментальних конституційних гарантій у світлі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, наведені прецеденти чітко засвідчують, що сучасний діалог між Конституційним Судом України та Європейським судом з прав людини став дієвим інструментом розбудови спільного європейського правового простору та багаторівневої системи захисту прав людини, яка поєднує універсальні європейські стандарти із повагою до конституційної ідентичності нашої держави.
Інформує відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу
