10 вересня 2026 року
Перший сенат 10 вересня 2026 року на пленарному засіданні розглянув справу та ухвалив Рішення № 11-р(І)/2026 за конституційною скаргою Матвійчук Олександри В’ячеславівни щодо конституційності статті 18840 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статті 22 Закону України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини“.
Суддя-доповідач у справі – Ольга Совгиря.
Згідно зі статтею 18840 Кодексу „невиконання законних вимог Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян“.
Стаття 22 Закону встановлює обов’язок органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових і службових осіб, до яких звернувся Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, співпрацювати з ним та надавати йому потрібну допомогу.
Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), статтю 18840 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтю 22 Закону України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини“ від 23 грудня 1997 року № 776/97–ВР зі змінами.
Водночас Суд наголосив, що „покладення на всі громадські об’єднання як суб’єктів приватного права однакового за змістом і обсягом із суб’єктами владних повноважень обов’язку надавати відповідь на звернення інших приватних осіб є необґрунтованим“; такий обов’язок „може бути поширений законом на громадські об’єднання з публічним характером діяльності“.
На думку Суду, „контроль за реалізацією права на звернення до громадських об’єднань, які не здійснюють публічно-владних повноважень або не фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України чи місцевих бюджетів, є невиправданим. Метою діяльності таких громадських об’єднань є здійснення та захист своїх прав і свобод, задоволення суспільних інтересів на принципах добровільності та самоврядності“.
У Рішенні Суд виснував: „Ураховуючи, що правова природа громадських об’єднань за загальним правилом не корелюється з покладенням на них обов’язку надавати відповідь на звернення громадян, контроль держави в особі Уповноваженого за дотриманням цього права громадськими об’єднаннями, які не здійснюють публічно-владних повноважень або не фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України чи місцевих бюджетів, може обмежувати свободу громадської діяльності“.
Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Суду 11 вересня 2026 року.
Інформує відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу
