36

Автономія релігійних організацій (об’єднань) означає також і право мати власну назву. Визначення власної назви є посланням релігійної громади urbi et orbi – публічним проголошенням суспільству про існування релігійної організації (об’єднання) та про її релігійні вірування. Назва релігійної організації (об’єднання) відображає те, як релігійна громада репрезентує себе перед іншими релігійними суб’єктами, як вона бажає бути сприйнятою людьми і суспільством загалом. Отже, релігійні організації (об’єднання) можуть обрати собі назву, керуючись власними догмами, канонами, принципами тощо. Утім це не означає, що право на власну назву є абсолютним.
     Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що на право релігійної організації (об’єднання) мати власну назву, яке є складником права на свободу світогляду і віросповідання (релігії) в поєднанні з правом на свободу об’єднання в громадські організації, поширюються обмеження, установлені національними та міжнародними нормами відповідно до правомірної (легітимної) мети.

(Абзаци четвертий, п’ятий підпункту 4.4 пункту 4 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України від 27 грудня 2022 року № 4-р/2022 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації“ щодо назви релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» (справа щодо повної назви релігійних організацій)

Із аналізу зазначених норм випливає, що Закон № 2662–VIII не запроваджує інакшого ставлення до певної релігійної організації (об’єднання), а уточнює загальні вимоги держави до здійснення реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об’єднань) у випадку підлеглості такої релігійної організації (об’єднання) керівним центрам (управлінням), що знаходяться в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину її території.
     Конституційний Суд України дійшов висновку, що приписи розділу І Закону № 2662–VIII у частині уточнення назви релігійних організацій (об’єднань) не порушують конституційного права на свободу світогляду і віросповідання (релігії), права на свободу об’єднання в громадські організації, а отже, права на підлеглість релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

(Абзаци восьмий, дев’ятий підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України від 27 грудня 2022 року № 4-р/2022 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації“ щодо назви релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» (справа щодо повної назви релігійних організацій)

Релігійні організації (об’єднання) є особливим видом юридичних осіб, що діють на підставі своїх статутів (положень), розроблених із урахуванням їхньої належності до тієї чи іншої релігії, догм, канонів, принципів. Релігійні організації (об’єднання) є зовнішньою формою (forum externum) здійснення громадянами України свого конституційного права на свободу світогляду і віросповідання (релігії), зокрема, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи, ритуальні обряди, вести релігійну діяльність та взаємодіяти з іншими суб’єктами шляхом створення релігійної організації (об’єднання) (статті 35, 36 Конституції України).
     (Абзац перший підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини)

Тобто законодавець, унормовуючи порядок реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об’єднань), які підлеглі релігійним центрам (управлінням), які знаходяться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, керуючись приписами частини другої статті 35, частини першої статті 36, частини першої статті 37 Конституції України, мав право застосувати обмеження у вигляді обов’язку таких релігійних організацій (об’єднань) уточнити свою назву в цій частині та відобразити повну назву у своїх установчих документах.
     (Абзац четвертий підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини)

Обмеження свободи світогляду і віросповідання (релігії) у поєднанні зі свободою об’єднання в громадські організації [у частині обов’язку уточнення назви релігійних організацій (об’єднань)] Конституційний Суд України вважає правомірними, а отже, допустимими.
     Конституційний Суд України бере до уваги той факт, що ухвалення цього Рішення відбувається в умовах введеного в Україні воєнного стану, під час боротьби Українського народу проти агресії Російської Федерації, що обумовлює висновок Конституційного Суду України про домірність застосованих заходів.
     (Абзаци шостий, сьомий підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини

Рішення Конституційного Суду України від 27 грудня 2022 року № 4-р/2022 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації“ щодо назви релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» (справа щодо повної назви релігійних організацій)

Конституційний Суд України у цьому зв’язку зазначає, що Конституція України не містить приписів, які прямо або опосередковано забороняли б державі здійснювати релігієзнавчі експертизи статутів (положень) релігійних організацій (об’єднань). Із приписів частин другої, третьої статті 35, частини першої статті 36, частини першої статті 37 Конституції України випливає, що державі належить перевіряти створювання політичних партій, громадських організацій та об’єднань на відповідність вимогам, що їх визначено Конституцією України. Одним із правомірних засобів такої перевірки є експертиза статутів політичних партій, громадських організацій та об’єднань, здійснювана відповідно до закону уповноваженими суб’єктами.

(Абзац другий підпункту 4.7 пункту 4 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України від 27 грудня 2022 року № 4-р/2022 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації“ щодо назви релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» (справа щодо повної назви релігійних організацій)

<…> Як сторона колективного трудового спору первинна профспілкова організація повинна мати гарантії свободи у виборі способу та форми захисту прав своїх членів.
     (друге речення абзацу першого підпункту 3.5 пункту 3 мотивувальної частини)

Держава має широкий простір для обдумування того, як можуть бути законодавчо внормовані відносини із захисту прав та інтересів професійних спілок та їх членів, зокрема в ділянці розв’язання колективних трудових спорів (конфліктів). Однак визначення окремими приписами статті 7 Закону [абзаци перший, другий статті 7 Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)“ від 3 березня 1998 року № 137/98–ВР] обов’язкового досудового порядку врегулювання трудового спору (конфлікту) органами, які не є судами – примирною комісією та/або трудовим арбітражем, за сутнісним змістом припису частини четвертої статті 124 Конституції України не є забороною звернення до суду в разі, коли трудовий спір (конфлікт), що є юридичним спором, не було розвʼязано в досудовому порядку.
     За приписами частин першої – четвертої статті 124 Конституції України розгляд та розв’язання колективного трудового спору (конфлікту) у разі, коли трудовий спір (конфлікт) є юридичним спором, примирною комісією та/або трудовим арбітражем є додатковими складниками механізму захисту сторін колективного трудового спору (конфлікту) незалежно від того, чи може розв’язання такого спору цими органами забезпечити належний рівень інституційних та процедурних гарантій для сторін колективного трудового спору (конфлікту).
     (абзаци другий, третій підпункту 3.8 пункту 3 мотивувальної частини)

Конституція України має найвищу юридичну силу, тому будь-який закон має розвивати, конкретизувати й деталізувати конституційні приписи і не повинен їм суперечити.
     Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України зазначає, що окремі приписи статті 7 Закону [абзаци перший, другий статті 7 Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)“ від 3 березня 1998 року № 137/98–ВР] не позбавляють первинну організацію професійної спілки (первинну профспілкову організацію) або іншу сторону колективного трудового спору (конфлікту), що є юридичним спором, наданих Конституцією України гарантій реалізації права на судовий захист на підставі норм відповідного процесуального закону в разі, коли трудовий спір (конфлікт), що є юридичним спором, не було розвʼязано в обовʼязковому досудовому поряду, згідно із Законом.
     (абзаци другий, третій підпункту 3.9 пункту 3 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України від 13 листопада 2024 року № 10-р(ІI)/2024 у справі за конституційною скаргою Первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ „АрселорМіттал Кривий Ріг“ щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих приписів статті 7 Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)“ (щодо права на судовий захист під час розв’язання колективного трудового спору)