18 листопада 2026 року
17 листопада 2026 року Велика палата Конституційного Суду України розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду щодо конституційності окремих приписів статей 309, 392 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс) у тім, що вони унеможливлюють апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, суду, постановленої в порядку пункту 2 частини шостої, частини сьомої статті 100, „статей 170–173 Кодексу“, та ухвалила Рішення № 7-р/2026.
Суддя-доповідач у справі – суддя Конституційного Суду України Василь Лемак.
У Рішенні Суд уточнив предмет конституційного контролю в цій справі, а саме – окремі приписи частин першої, другої статті 309 Кодексу в тім, що вони унеможливлюють апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, суду, постановленої в порядку пункту 2 частини шостої, частини сьомої статті 100 Кодексу.
Вирішуючи порушені у конституційному поданні питання, Суд констатував, що встановлене законодавцем у пункті 2 частини шостої статті 100 Кодексу уможливлення передавання майна для його реалізації, зокрема і без письмової згоди власника майна, хоч і реалізується лише за умови ухвалення судового рішення, , проте його слід визнати суттєвим утручанням у право власності, зокрема у право особи володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, а також про те, що „ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності“ (стаття 41 Конституції України).
Суд наголосив, що інститут права власності, виступаючи гарантом індивідуальної свободи людини, є одним із центральних у конституційному порядку України. Конституційну роль права власності та значення його захисту Суд сприймає як цінність спільної конституційної традиції європейських держав.
Водночас, на думку Суду, гарантована частинами першою, четвертою статті 41 Конституції України непорушність права приватної власності не є абсолютною. Особливої ваги у цьому контексті набувають питання виправданості й домірності втручання держави у конституційно гарантоване право приватної власності у кримінальному провадженні.
Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Суд визнав неконституційними частини першу, другу статті 309 Кодексу в тім, що вони унеможливлюють апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, суду, постановленої в порядку пункту 2 частини шостої, частини сьомої статті 100 Кодексу.
На розвиток своїх юридичних позицій Суд зауважив, що попри те, що заперечення проти ухвали слідчого судді, яка не підлягає апеляційному оскарженню, загалом є обов’язковими для розгляду і врахування судом, однак у ситуації, коли негативні наслідки, що настають для особи в результаті постановлення відповідної ухвали слідчого судді, є незворотними, суд позбавлений можливості на подальших стадіях кримінального провадження вживати ефективних заходів для відновлення порушеного права під час розгляду поданих проти такої ухвали заперечень.
Крім того, розгляд поданих заперечень за будь-яких обставин не може забезпечити відновлення порушеного права, а саме можливості здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Відтак, оспорюваними приписами Кодексу не забезпечено ефективного судового захисту в спосіб апеляційного оскарження ухвали слідчого судді, суду, постановленої в порядку пункту 2 частини шостої, частини сьомої статті 100 Кодексу, що є порушенням права на судовий захист в аспекті доступу до суду апеляційної інстанції.
У Рішенні наголошено, що обов’язком законодавця є запровадження такого регулювання, яке містить дієві процесуальні гарантії, які втілюють баланс відповідних конституційних цінностей та здатні запобігти порушенню сутності права власності чи його непропорційному обмеженню в кримінальному провадженні.
Отже, Суд виснував, що частини перша, друга статті 309 Кодексу в тім, що вони унеможливлюють апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, суду постановленої в порядку пункту 2 частини шостої, частини сьомої статті 100 Кодексу, суперечать частинам першій, другій статті 55, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України. Приписи Кодексу, визнані неконституційними, утрачають чинність з дня ухвалення Судом цього Рішення.
Суд також постановив закрити конституційне провадження у справі щодо перевірки на конституційність частини третьої статті 309, статті 392 Кодексу на підставі невідповідності конституційного подання вимогам, передбаченим Законом України „Про Конституційний Суд України“.
Із текстом Рішення можна ознайомитися за покликанням: https://ccu.gov.ua/dokument/7-r2026.
Інформує відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу