17 листопада, 2022
У середу, 16 листопада, на пленарному засіданні Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою Приватного акціонерного товариства „Одестеплокомуненерго“ (далі – Товариство) щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису статті 37 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень“.
У Рішенні йдеться про те, що в жовтні 2016 року та червні 2017 року державні реєстратори здійснили державну реєстрацію права власності Товариства на об’єкт незавершеного будівництва. Департамент комунальної власності Одеської міської ради 8 вересня 2017 року звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою, в якій заявив клопотання про скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію права власності Товариства, посилаючись, зокрема на те, що «Одеська міська рада в особі КП „Теплопостачання міста Одеса“ є титульним власником» майна, право власності на яке зареєстровано за Товариством, тому „у результаті проведення незаконних реєстраційних дій з власності територіальної громади міста Одеси вибуло комунальне майно“. Міністерство юстиції України задовольнило скаргу Департаменту та скасувало рішення про державну реєстрацію права власності Товариства на нерухоме майно в зв’язку з помилками, що були допущені державними реєстраторами.
Суб’єкт права на конституційну скаргу твердив, що оспорюваний ним припис статті 37 Закону є неконституційним, оскільки надає Міністерству юстиції України повноваження позбавляти особу права власності шляхом скасування державної реєстрації на підставі помилок, допущених державним реєстратором, чим порушує приписи частини четвертої статті 41 Конституції України, згідно з якими право власності є непорушним. Крім того, на його думку, зазначеним приписом встановлено відповідальність особи – власника нерухомого майна – за помилки, допущені державним реєстратором як представником держави, що є „абсолютно протилежним“ частині другій статті 3 Конституції України, відповідно до якої держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Конституційний Суд України визнав предметом конституційного контролю в цій справі окремий припис пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону в редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству“ від 12 травня 2022 року № 2255–IХ, а саме: „скасування рішення державного реєстратора“ (далі – оспорюваний припис статті 37 Закону).
Вирішуючи справу, Конституційний Суд України враховував свої, раніше сформульовані юридичні позиції, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини.
Оцінюючи конституційність оспорюваного припису статті 37 Закону, Конституційний Суд України виходить з того, що право власності не є абсолютним і може зазнавати обмежень. Однак будь-яке втручання в право власності має ґрунтуватися на законі, мати правомірну мету та бути домірним.
Втручання держави у конституційне право можливе на підставі приписів, що відповідають вимозі юридичної визначеності, яка вимагає, щоб юридичні норми були зрозумілими й точними, а також щоб їхньою метою було забезпечення передбачності ситуацій та правовідносин та лише за допомогою засобів, які є домірними.
Даючи оцінку оспорюваному припису статті 37 Закону в зазначеному аспекті, Конституційний Суд України констатує, що ухвалення Міністерством юстиції України рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно може бути кваліфіковано, насамперед, як припинення офіційного визнання і підтвердження державою юридичного факту набуття особою такого права власності внаслідок чого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносять запис про скасування державної реєстрації права власності. Отже, особа втрачає можливість вільно та на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю. Крім того, в оспорюваному приписі статті 37 Закону немає чіткої та зрозумілої вказівки на юридичні наслідки ухвалення Міністерством юстиції України рішення про скасування рішення про державну реєстрацію права власності в аспекті визначення особи власника майна. Отже, скасування Міністерством юстиції України на підставі оспорюваного припису статті 37 Закону рішення про державну реєстрацію права власності спричиняє юридичну невизначеність у відносинах власності та обмежує Товариство в розпорядженні майном.
Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України „Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов’язків держави“. Конституційний Суд України стверджує, що держава зобов’язана гарантувати і забезпечити права і свободи людини у спосіб та в межах, визначених Конституцією та законами України, а також утриматись від притягнення особи до юридичної відповідальності або застосування до неї інших надмірних санкцій у разі помилкових або незаконних рішень, дій або бездіяльності органів державної влади та інших органів або осіб, які виконують функції держави.
У даному випадку підставою для скасування рішення державного реєстратора були помилкові дії та рішення державних реєстраторів, а не помилки або протиправні дії Товариства, однак оспорюваний припис статті 37 Закону не надає Міністерству юстиції України повноважень ухвалювати рішення щодо виплати Товариству компенсації чи іншого виду належного відшкодування у звʼязку з тим, що втручання у його право власності відбулось унаслідок помилкових дій та рішень державних реєстраторів, тобто субʼєктів, які вчиняли дії та ухвалювали рішення на виконання функцій держави.
Конституційний Суд України вважає, що оспорюваний припис статті 37 Закону всупереч принципам „відповідальності держави перед людиною“ та „добропорядного врядування“ не встановлює домірних засобів втручання в право власності у випадках, коли підставою для скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно є помилкові рішення та дії державного реєстратора.
З огляду на наведене Конституційний Суд України визнав, що оспорюваний припис статті 37 Закону суперечить частині другій статті 3, частині першій статті 8, частинам першій, четвертій статті 41 Конституції України, отже, є неконституційним. Конституційний Суд України також зазначив, що оспорюваний припис статті 37 Закону, визнаний неконституційним, втрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення та зобов’язав Верховну Раду України привести нормативне регулювання у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Інформує відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу
