1.6. Розділ V Президент України (статті 102 – 112)

№№ 13/98, 2/03, 6/03, 22/03, 11/04, 1/07, 2/09, 5/09, 8/09, 10/09, 13/09, 17/09, 21/09, 26/09, 32/09, 1-в/10, 5/14

Встановлене пунктом 16 частини першої статті 106 Конституції України повноваження Президента України скасовувати акти Кабінету Міністрів України не впливає на межі юрисдикції арбітражних судів, і зокрема Вищого арбітражного суду України.

(абзац другий пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 1 статті 14 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про підсудність спорів Вищому арбітражному суду України) від 1 жовтня 1998 року № 13-рп/1998

 

Встановлення Конституцією України прямо чи опосередковано назв міністерств та інших центральних органів виконавчої влади зумовлює зміст повноважень Президента України щодо їх реорганізації. В разі реорганізації таких органів не можуть бути змінені їх назва та основне цільове призначення, що випливає з назви, оскільки це може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг конституційних повноважень цих органів, зокрема на повноваження Верховної Ради України щодо надання згоди на призначення та звільнення встановлених Основним Законом України посадових осіб.
     Таким чином, положення пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України в аспекті конституційного подання треба розуміти так, що при здійсненні повноважень щодо реорганізації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади Президент України за поданням Прем’єр-міністра України, діючи в межах коштів на утримання органів виконавчої влади, може реорганізовувати міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, не змінюючи зазначеної в Конституції України назви цих органів та їх основного цільового призначення, що випливає з назви.

(абзац восьмий пункту 3 мотивувальної частини рішення)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України про офіційне тлумачення положень пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України (справа про повноваження Президента України реорганізовувати центральні органи виконавчої влади)від 28 січня 2003 року № 2-рп/2003

 

Отже, положення статті 94, пунктів 29, 30 частини першої статті 106 Конституції України, що регламентують порядок підписання та офіційного оприлюднення законів, здійснення Президентом України права вето із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями, а також процедуру повторного розгляду таких законів, поширюються і на закони, які приймаються Верховною Радою України відповідно до розділу ХІІІ Конституції України.

(абзац шостий пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 73 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) здійсненого Президентом України права вето стосовно прийнятого Верховною Радою України Закону України “Про внесення змін до статті 98 Конституції України” та пропозицій до нього (справа щодо права вето на закон про внесення змін до Конституції України) 11 березня 2003 року № 6–рп/2003

 

Буквальне тлумачення статті 103 Конституції України засвідчує, що нею встановлено обмеження щодо можливості однієї і тієї особи перебувати на посту Президента України більше ніж два строки підряд. Частиною першою статті 103 Конституції України передбачено, що Президент України обирається строком на п’ять років. Тобто Конституція України обмежує перебування однієї і тієї особи на посту Президента України визначеними нею двома строками підряд.

(абзац перший пункту 8 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 53 і 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 103 Конституції України (справа щодо строків перебування на посту Президента України) від 25 грудня 2003 року № 22-рп/2003

 

Словосполучення “протягом тридцяти днів”, що міститься в частині другій статті 90, пункті 8 частини першої статті 106 Конституції України, треба розуміти як перебіг тридцятиденного строку підряд, тобто в календарних днях. Обчислення строку починається з дня, коли заплановані пленарні засідання однієї чергової сесії не змогли розпочатися, а якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то днем його закінчення є наступний робочий день.
     Виникнення у Президента України права на дострокове припинення повноважень Верховної Ради України пов’язане не з кількістю пленарних засідань, а з кількістю днів, протягом яких пленарні засідання не можуть розпочатися.
     (пункт 1 резолютивної частини)

Словосполучення “пленарні засідання не можуть розпочатися”, що вживається в частині другій статті 90, пункті 8 частини першої статті 106 Конституції України, треба розуміти так, що пленарні засідання Верховної Ради України не можуть розпочатися через недодержання порядку роботи Верховної Ради України, встановленого Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України, що унеможливлює здійснення парламентом конституційних повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні.
     (пункт 2 резолютивної частини)

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України про офіційне тлумачення положень частини другої статті 90, пункту 8 частини першої статті 106 Конституції України (справа про умови дострокового припинення повноважень Верховної Ради України) від 19 травня 2004 року № 11-рп/2004

 

<…> надання Президентові України частиною п’ятою статті 20 Закону повноважень призначати суддю на посаду голови, заступника голови суду, а також звільняти його з цієї посади суперечить статті 106 Конституції України, тобто це положення Закону є неконституційним.

(абзац другий пункту 6 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції про офіційне тлумачення положення частини п'ятої статті 20 Закону України "Про судоустрій України" (справа про звільнення судді з адміністративної посади) від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007

 

Таким чином, Верховна Рада України, Президент України та Кабінет Міністрів України мають окремі конституційні повноваження у сфері зовнішньополітичної діяльності, але лише Президент України як глава держави наділений повноваженням здійснювати керівництво цією діяльністю. Положення Конституції України, у яких встановлено зазначені повноваження Президента України та інших суб’єктів зовнішньополітичної діяльності держави, є нормами прямої дії (частина третя статті 8). Це означає, що глава держави не тільки здійснює загальне спрямування зовнішньополітичного курсу держави згiдно з визначеними Верховною Радою України засадами зовнішньої політики України, але й застосовує відповідні засоби впливу на діяльність суб’єктів зовнішньополітичної діяльності з метою забезпечення національних інтересів і безпеки України.
     Реалiзацiя визначених Верховною Радою України основних засад зовнішньої політики держави, яка провадиться під керівництвом Президента України і забезпечується Кабінетом Міністрів України та Міністерством закордонних справ України, вимагає координації діяльності цих органів виконавчої влади главою держави, в тому числі і в питаннях кадрового забезпечення у цій сфері. Здійснюючи керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, Президент України впливає на діяльність Кабінету Міністрів України та Міністерства закордонних справ України через відповідні укази, розпорядження.
     (абзаци шостий, сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)

Отже, встановлений в Указі порядок попереднього погодження кандидатур на зазначені в цьому акті глави держави посади слід розглядати як один із засобів реалізації Президентом України конституційного повноваження щодо здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави.
     (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України „Про деякі питання керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави“ від 15 січня 2009 року № 2-рп/2009

 

У Конституції України, зокрема в пункті 25 частини першої статті 85, пункті 11 частини першої статті 106, передбачено надання Верховною Радою України згоди на призначення Президентом України кандидатур на окремі посади, а в частині третій статті 136 – погодження з Президентом України кандидатури на посаду Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Отже, при вирішенні питань державного управління це погодження має на меті координацію дій органів державної влади, є формою реалізації їхніх повноважень.

(абзац перший підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України „Про деякі питання керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави“ від 15 січня 2009 року № 2-рп/2009

 

Таким чином, системний аналiз положень Конституцiї України дає пiдстави вважати, що Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України мають окремі конституцiйнi повноваження у сферах національної безпеки і оборони держави, але лише Президент України наділений конституцiйними повноваженнями здійснювати керівництво у цих сферах. Це означає, що Президент України, здійснюючи таке керівництво, спрямовує дiяльнiсть суб’єктiв забезпечення нацiональної безпеки i оборони держави, зокрема Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнiшньої розвiдки України, Державної прикордонної служби України, iнших вiйськових формувань, утворених вiдповiдно до законiв України, на реалiзацiю основ (засад), визначених у пунктi 17 частини першої статтi 92 Конституцiї України та Законi України „Про основи нацiональної безпеки України“.
     (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)

Президент України, маючи конституцiйнi повноваження щодо здiйснення керiвництва у зазначених сферах, може затверджувати Перелiк посад, кандидатури для призначення на якi погоджуються з ним.
     (речення друге абзацу третього підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України „Про деякі питання здійснення керівництва у сферах національної безпеки i оборони“ від 25 лютого 2009 року № 5-рп/2009

 

Президент України, реалiзовуючи конституцiйнi повноваження щодо керiвництва у сферах нацiональної безпеки i оборони держави, повинен вживати заходiв для пiдвищення бойової та мобiлiзацiйної готовностi, боєздатностi Збройних Сил України, iнших вiйськових формувань i підготовки їх до оборони України, захисту її суверенiтету, територiальної цiлiсностi i недоторканності, у тому числi через безпосередню участь i здiйснення контролю за проведенням навчань i тренувань, про якi йдеться в абзацi четвертому статтi 2 Указу. Зважаючи на це, Конституцiйний Суд України дiйшов висновку, що встановлене в Указi погодження з Президентом України як Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України планiв i строкiв проведення навчань i тренувань перебуває у межах його повноважень, а отже, вiдповiдає Конституцiї України.

(абзац перший підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України „Про деякі питання здійснення керівництва у сферах національної безпеки i оборони“ від 25 лютого 2009 року № 5-рп/2009

 

В аспекті конституційного подання положення частини восьмої статті 83 Конституції України у системному зв’язку з положеннями частин шостої, сьомої статті 83, пункту 9 частини першої статті 106, частин третьої, четвертої статті 114 Конституції України слід розуміти так, що внесення пропозицій відповідно до Конституції України Президенту України щодо кандидатури Прем’єр-міністра України та щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України належить виключно до повноважень коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої згідно з частинами шостою, сьомою статті 83 Конституції України.

(пункт 1 резолютивної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положення частини восьмої статті 83 Конституції України у системному зв’язку з положеннями частин шостої, сьомої статті 83, пункту 9 частини першої статті 106, частин третьої, четвертої статті 114 Конституції України від 28 квітня 2009 року № 8-рп/2009

 

Конституційний Суд України виходить з того, що при обчисленні строку повноважень Президента України та визначенні дати його чергових виборів повинні застосовуватися положення частин першої, п’ятої статті 103, частини першої статті 104 Конституції України, оскільки згідно з пунктом 7 частини першої статті 85 Основного Закону України до повноважень Верховної Ради України належить „призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією“.

(речення перше абзацу третього підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 17 Закону України „Про вибори Президента України“ та Постанови Верховної Ради України „Про призначення чергових виборів Президента України“ від 12 травня 2009 року № 10-рп/2009

 

Беручи до уваги, що конституційні положення, які встановлюють строки повноважень представницьких органів, мають загальний характер, Конституційний Суд України дійшов висновку, що обчислення цих строків здійснюється однаково, незалежно від того, на чергових чи позачергових виборах обрано склад представницького органу чи посадову особу.
     Винятки з конституційних положень, що передбачають здійснення повноважень представницькими органами протягом закріпленого в них строку, можуть бути встановлені лише шляхом внесення відповідних змін до Основного Закону України, що узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 30 жовтня 1997 року № 5-зп у справі К.Г.Устименка (пункт 4 резолютивної частини).

(речення перше абзацу третього, абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Київської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 141 Конституції України від 4 червня 2009 року № 13-рп/2009

 

Призначення третини складу Конституційного Суду України за Основним Законом України належить до повноважень Президента України (пункт 22 частини першої статті 106, частина друга статті 148). У Конституції України реалізація Президентом України цього конституційного повноваження не обумовлюється проведенням консультацій.
     …
     Таким чином, як вбачається з пункту 31 частини першої статті 106 Конституції України‚ в якому передбачено здійснення Президентом України й інших‚ крім перелічених у цій статті‚ повноважень‚ визначених Конституцією України, законами України не можуть встановлюватися будь-які повноваження глави держави‚ за винятком тих‚ що визначені Конституцією України‚ як і певні обмеження цих повноважень, оскільки вони також повинні закріплюватися безпосередньо Конституцією України.

(абзаци четвертий, сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо повноважень Конституційного Суду України, особливостей провадження у справах за конституційними зверненнями та недопущення зловживань правом на конституційне подання“, частин першої, другої статті 6, частин третьої, четвертої статті 44, пункту 3 частини першої, частини другої статті 45, частини другої статті 71, частини третьої статті 73 Закону України „Про Конституційний Суд України“, частини шостої статті 52 Закону України „Про Кабінет Міністрів України“ (справа про конституційно встановлену процедуру набрання чинності законом) від 7 липня 2009 року № 17-рп/2009

 

Особливий характер державної політики щодо телебачення і радіомовлення підтверджується закріпленням на конституційному рівні участі Президента України та Верховної Ради України у формуванні органів, які реалізують цю політику. Такими органами є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі – Національна рада) та Державний комітет телебачення та радіомовлення України (далі – Держкомтелерадіо).
     …
     Порядок формування Національної ради визначено Конституцією України: Верховна Рада України призначає на посади та звільняє з посад половину її складу, іншу половину – призначає на посади та звільняє з посад Президент України (пункт 20 частини першої статті 85, пункт 13 частини першої статті 106). Такі дії Президента України та Верховної Ради України є одним із способів здійснення ними повноважень у сфері телерадіомовлення.
     …
     Системний аналіз конституційних норм, які визначають повноваження Президента України та Верховної Ради України у сфері телерадіомовлення, дає підстави для висновку, що ці інститути державної влади мають діяти в межах конституційних повноважень, зокрема, щодо участі у формуванні лише тих органів, які передбачені Конституцією України.
     В Основному Законі України закріплено виключний перелік посадових осіб, у призначенні та звільненні яких безпосередньо беруть участь Президент України та Верховна Рада України, що свідчить про неможливість розширення на законодавчому рівні цього переліку. < … >
     Участь глави держави та органу законодавчої влади у процедурі призначення на посади та звільнення з посад керівників Телекомпанії, Радіокомпанії Конституцією України не передбачена. < … >

(абзаци п’ятий, сьомий, десятий – дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 14 Закону України „Про телебачення і радіомовлення“ від 15 вересня 2009 року № 21-рп/2009

 

Право бути обраним на виборах Президента України полягає в можливості громадянина України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою (частина друга статті 103 Основного Закону України), бути обраним на виборах Президента України.

(абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Президента України та 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України „Про вибори Президента України“, „Про Державний реєстр виборців“, „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України“ та Кодексу адміністративного судочинства України (справа про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України) від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009

 

Законом України „Про внесення змін до Конституції України“ від 8 грудня 2004 року № 2222–IV, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, внесено зміни до Конституції України, зокрема статей 106, 116. За зміненою редакцією статті 106 Основного Закону України Президент України не наділений повноваженнями формувати центральні органи виконавчої влади, призначати і звільняти їх керівників та регламентувати діяльність таких органів. < … > Голова Державної судової адміністрації України не входить до складу Уряду України. Таким чином, призначення на посаду та звільнення з посади керівника Державної судової адміністрації України віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України.

(речення перше, друге, п’яте, шосте абзацу першого підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої, шостої статті 127, частини п’ятої статті 128 Закону України „Про судоустрій України“, указів Президента України „Про Державну судову адміністрацію України“, „Про Положення про Державну судову адміністрацію України“ від 17 грудня 2009 року № 32-рп/2009

 

Законопроектом пропонується виключити зі статті 105 Конституції України частину першу, відповідно до якої Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень, та доповнити її новою частиною: „Президент України не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до набуття чинності обвинувальним вироком суду щодо нього“, у статті 108 Конституції України після пункту 2 додати пункт 3 такого змісту: „3) набуття чинності обвинувальним вироком суду щодо нього“.
     …
     <…> Отже, чинна Конституція України не передбачає можливості здійснювати будь-якій особі повноваження Президента України, якщо він тимчасово не може виконувати свої обов’язки (зокрема, у випадку його затримання чи арешту). Не передбачена така можливість і пропонованими змінами до Конституції України.
     …
     Таким чином, пропоновані зміни про виключення зі статті 105 Конституції України частини першої, доповнення її новою частиною та доповнення новим пунктом статті 108 Конституції України можуть призвести до обмеження прав і свобод людини і громадянина, ліквідації незалежності та до порушення територіальної цілісності України, що не відповідає вимогам частини першої статті 157 Конституції України.

(абзаци перший, п’ятий, сьомий підпункту 4.4 пункту 4 мотивувальної частини)
     Висновок Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо гарантії недоторканності для окремих посадових осіб) вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 80, 105, 108 Конституції України) від 1 квітня 2010 року № 1-в/2010

 

Законопроектом пропонується зі статті 105 Конституції України виключити частину другу‚ згідно з якою „за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону“.
     За Конституцією України Президент України є главою держави і виступає від її імені, тому надання йому статтею 105 Основного Закону України недоторканності і гарантій захисту його честі та гідності є необхідною умовою здійснення конституційних повноважень главою держави, влада якому надається безпосередньо народом на загальних і прямих виборах.
     Згідно з Основним Законом України Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (частина друга статті 102). Зазначені положення зобов’язують главу держави захищати усіма можливими правовими засобами, зокрема, права і свободи людини і громадянина. Тому образа чи наклеп на Президента України можуть розглядатися не тільки як посягання на громадянські права особи, що перебуває на цьому посту, але й як прояв неповаги до Української держави та її народу в цілому.
     Отже, пропоновані Законопроектом зміни щодо вилучення частини другої статті 105 Конституції України можуть вплинути на обмеження прав і свобод людини і громадянина та є такими, що суперечать вимогам частини першої статті 157 Конституції України.

(підпункт 4.5 пункту 4 мотивувальної частини)
     Висновок Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо гарантії недоторканності для окремих посадових осіб) вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 80, 105, 108 Конституції України) від 1 квітня 2010 року № 1-в/2010

 

Таким чином, виходячи з Основного Закону України главу держави може бути обрано як на чергових, так і на позачергових виборах. Конституційний Суд України наголошує, що положення статті 103 Конституції України та інших її статей, які визначають конституційно-правовий статус Президента України, не містять норм, які встановлювали б інший строк, крім п’ятирічного, на який громадяни України можуть обирати главу держави, незалежно від виду виборів (чергових або позачергових).
     Отже, закріплений частиною першою статті 103 Основного Закону України п’ятирічний строк – єдиний конституційно встановлений строк, на який обирається Президент України. Цей строк однаковою мірою поширюється як на Президента України, обраного на чергових виборах, так і на Президента України, обраного на позачергових виборах.

(абзаци четвертий, п’ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 101 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положень частин першої, п’ятої статті 103 Конституції України у системному зв’язку з пунктом 16 розділу ХV „Перехідні положення“ Конституції України (справа про строк, на який обирається Президент України) від 15 травня 2014 року № 5-рп/2014

 

Developed with the support of OSCE Project Co-ordinator in Ukraine
© 2019 Constitutional Court of Ukraine