˂…˃ для кожної людини природними та особливо цінними є її свобода та особиста недоторканність, що є надважливими для забезпечення людської гідності та реалізації всіх інших конституційних прав і свобод.

(пункт 3 мотивувальної частини)

˂…˃ визначене частиною першою статті 29 Конституції України право на свободу та особисту недоторканність у сув’язі з іншими приписами цієї статті Конституції України, зокрема, є правом кожної людини на фізичну свободу та означає, що жодну людину не можна в будь-який спосіб свавільно позбавити такої свободи. Свободу й особисту недоторканність природно має кожна людина від народження, без них неможлива справжня і безпечна її життєдіяльність, а неправомірне позбавлення людини свободи може призвести до порушення її інших прав та свобод, оскільки лише вільна людина може їх безперешкодно реалізовувати.

˂…˃ конституційне право на свободу та особисту недоторканність є одним із засадничих прав, невіддільним однаково для кожного, особливо цінним для кожної людини і суспільства загалом, яке потребує посилених гарантій захисту для унеможливлення свавільного позбавлення свободи людини. Тому держава зобов’язана запроваджувати юридичне унормування, яке убезпечить людину від свавільного позбавлення свободи та відповідатиме конституційним нормам і принципам.

(абзаци четвертий, п’ятий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)

˂…˃ право кожної людини на свободу та особисту недоторканність (і за міжнародним правом) є одним із засадничих прав, невіддільним однаково для кожного та має посилені гарантії захисту від свавілля.

(абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)

˂…˃ позбавлення людини свободи, зокрема в разі застосування до неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є найбільш відчутною формою обмеження її конституційного права на свободу та особисту недоторканність, тому у статті 29 Конституції України встановлено посилені гарантії захисту цього права від свавільного обмеження.

(пункт 4 мотивувальної частини)

˂…˃ оскільки метою статті 29 Конституції України є недопущення свавільного обмеження (позбавлення) свободи й особистої недоторканності людини, то право на свободу та особисту недоторканність хоч і може бути обмежене, однак обмеження має бути здійснене з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, принципів правовладдя, справедливості, рівності, домірності, на підставі та у порядку, визначених законами України, за вмотивованим рішенням суду, ухваленим у порядку справедливої судової процедури, а також із урахуванням актів міжнародного права, позицій Європейського суду з прав людини.

(абзац другий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)

˂…˃ приписи статті 29 Конституції України допускають застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою як обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність. Однак таке обмеження має бути домірним і не порушувати визначені у частині другій вказаної статті Конституції України посилені гарантії захисту зазначеного конституційного права людини від свавільного втручання у разі застосування до неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, які полягають у тому, що нікого не можна тримати під вартою „інакше як за вмотивованим рішенням суду“ і „тільки на підставі та в порядку, встановлених законом“.

(абзац перший підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини)

˂…˃ за частиною другою статті 29 Конституції України застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою тільки на підставах та в порядку, встановлених законом, означає, що таке законодавче унормування має сприяти досягненню мети кримінального провадження й захисту відповідних публічних інтересів, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має бути застосований, якщо досягти цієї мети та забезпечити такий захист не можна в інший спосіб, менш обтяжливий для конституційного права на свободу та особисту недоторканність. Зрештою, має бути досягнуто обґрунтованого балансу між забезпеченням ефективного здійснення кримінального провадження та вказаним конституційним правом особи, щодо якої таке провадження відкрито, зважаючи на тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюють таку особу, наявність ризиків у зв’язку з неналежною процесуальною поведінкою такої особи для виконання завдань кримінального провадження й захисту відповідних публічних інтересів. Такого балансу неможливо досягти, якщо в кримінальному провадженні буде наявний лише один винятковий запобіжний захід – тримання під вартою. Зазначене унормування не може також обмежувати повноваження слідчого судді, суду застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на підставі вмотивованого рішення, ухваленого в порядку справедливої судової процедури, тобто законодавець має забезпечити слідчому судді, суду й наявність дискреції у кримінальному провадженні обрати інший, більш м’який, запобіжний захід, ніж указаний. Водночас застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише за вмотивованим рішенням суду згідно з частиною другою статті 29 Конституції України пов’язане зі змістом конституційного права на судовий захист, яке „передбачає не тільки можливість звернення особи до суду, а й, зокрема, право на обґрунтоване судове рішення“ [перше речення абзацу третього підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 17 червня 2020 року № 4-р(II)/2020)], та конституційними вимогами до судді чинити правосуддя, керуючись принципом правовладдя й основними засадами судочинства, як це встановлено приписами частини другої статті 129 Конституції України.

Тримання під вартою лише за вмотивованим рішенням суду (частина друга статті 29 Конституції України) зумовлене й потребою дотримання принципу презумпції невинуватості, що його гарантовано приписами статті 62 Конституції України, який у сув’язі з вимогою домірності зобов’язує суд у кожному випадку обґрунтувати потребу застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зважаючи на те, що таку особу вважають невинуватою у вчиненні злочину доти, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Необґрунтоване застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з огляду лише на тяжкість злочину, в якому підозрюють або обвинувачують особу, як і її тривале тримання під вартою, перетворюють указаний запобіжний захід у кримінальне покарання, що є порушенням принципу презумпції невинуватості.

(абзаци п’ятий, шостий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини)

˂…˃ за частиною другою статті 29 Конституції України в сув’язі з приписами статей 3, 8, частини першої статті 55, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України унормування законом підстав та порядку застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має відповідати передусім принципам правовладдя, домірності, презумпції невинуватості, забезпечувати особі належний судовий захист від свавілля, а застосування цього запобіжного заходу має бути засноване не лише на тяжкості злочину, в якому підозрюють або обвинувачують особу, а й на наявності обґрунтованої підозри у вчиненні злочину особою, ризиків у зв’язку з неналежною процесуальною поведінкою такої особи для здійснення кримінального провадження та захисту відповідних публічних інтересів, що гарантуватиме тримання під вартою лише на підставі вмотивованого рішення суду. Отже, законодавець для досягнення мети кримінального провадження та захисту відповідних публічних інтересів не може визначати запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою як безальтернативного і має забезпечити наявність у кримінальному провадженні принаймні одного запобіжного заходу, який є більш м’яким і який можна обрати як менш обтяжливий для конституційного права на свободу та особисту недоторканність особи.

(абзац восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини)

˂…˃ частина друга статті 29 Конституції України є співставною з приписами пункту 3 статті 5 Конвенції [Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року] й практикою їх тлумачення Європейським судом із прав людини, юрисдикцію якого визнала Україна.

(абзац перший підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини)

˂…˃ засадничий судовий захист особи від свавілля під час позбавлення її свободи не може бути обмежений за жодних обставин, навіть в умовах воєнного стану.

(пункт 5 мотивувальної частини)

˂…˃ принцип правовладдя, що є засадничим принципом демократичного суспільства, зумовлює обов’язковість судового контролю над утручанням у право кожної людини на свободу; конституційне право людини на судовий захист є надважливою гарантією серед усіх прав і свобод людини і громадянина, судовий захист вважають найбільш дієвою гарантією відновлення цих прав і свобод у разі їх порушення.

(абзац другий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини)

˂…˃ й в умовах воєнного стану роль суду є визначальною в системі інституційного забезпечення правовладдя, а судовий захист прав і свобод людини від свавілля – надважливим, у таких умовах не дозволено свавільне тримання особи під вартою без умотивованого судового рішення.

(абзац п’ятий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини)

Конституційний Суд України вбачає правомірною мету, з якою законодавець доповнив частиною шостою статтю 176 Кодексу [Кримінальний процесуальний кодекс України], маючи намір посилити захист суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України за рахунок установлення вказаною нормою Кодексу тимчасово (на період дії воєнного стану) особливого порядку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів, які за тяжкістю й характером є наднебезпечними в умовах воєнного стану.

(абзац шостий підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини)

˂…˃ під час обмеження права на свободу та особисту недоторканність потрібними є не будь-які менш обтяжливі для прав і свобод осіб заходи, а лише ті, які здатні досягти правомірної мети на якісному рівні.

(абзац перший підпункту 6.2 пункту 6 мотивувальної частини)

˂…˃ застосування за частиною шостою статті 176 Кодексу [Кримінальний процесуальний кодекс України] під час дії воєнного стану запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до особи, яку підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, громадської безпеки, миру, безпеки, людства та міжнародного правопорядку, за наявності ризиків, визначених статтею 177 Кодексу, є потрібним засобом для забезпечення ефективності розслідування цих злочинів і виконання завдань кримінального провадження в умовах воєнного стану, що обумовлено потребою посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України.

(абзац четвертий підпункту 6.2 пункту 6 мотивувальної частини)

˂…˃ шкода для прав і свобод особи від застосування за частиною шостою статті 176 Кодексу [Кримінальний процесуальний кодекс України] запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинна бути надмірною, що є потрібною умовою збереження обґрунтованого балансу між вимогами публічних інтересів і захистом права на свободу та особисту недоторканність особи.

˂…˃ за цією нормою Кодексу застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залежить не лише від тяжкості злочину, у якому її підозрюють або обвинувачують, а й від наявності ризиків, що їх визначено статтею 177 Кодексу.

˂…˃ Виходячи зі змісту приписів статей 3, 8, частин першої, другої статті 29, частини першої статті 55, частини першої статті 62, частини першої
статті 64 Конституції України Конституційний Суд України вважає, що відповідно до вказаних приписів Кодексу під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу є можливість, за певних підстав та обставин, визначених статтями 177,
178 Кодексу, застосувати заставу як більш м’який запобіжний захід. Отже, за частиною шостою статті 176 Кодексу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід.

˂…˃ особливий порядок застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу забезпечує слідчому судді, суду можливість застосувати такий запобіжний захід лише на підставі вмотивованого судового рішення, як того вимагають стаття 8, частина друга статті 29 Конституції України.

˂…˃ частина шоста статті 176 Кодексу не суперечить статтям 3, 8, частинам першій, другій статті 29, частині першій статті 55, частині першій статті 62, частині першій статті 64 Конституції України, оскільки ця норма Кодексу забезпечує посилені гарантії захисту конституційного права на свободу та особисту недоторканність особи від свавільного втручання, що їх визначено частиною другою статті 29 Конституції України.

(абзаци перший, третій, восьмий, десятий підпункту 6.3 пункту 6, пункт 7 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України від 19 червня 2024 року
№ 7-р(ІІ)/2024 у справі за конституційними скаргами Бичкова Сергія Андрійовича, Бая Анатолія Анатолійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини шостої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України

<…> здійснення апеляційними судами повноваження з перегляду ухвал суду щодо тримання особи під вартою є однією з визначальних гарантій обґрунтованості таких ухвал і покликане забезпечувати дієву реалізацію конституційного права на судовий захист, запобігати випадкам безпідставно тривалого перебування особи під вартою до вирішення справи по суті.

Саме тому відповідне повноваження має здійснюватися на основі поваги до людської гідності, згідно з принципом верховенства права та з дотриманням конституційного права на судовий захист <…>.

(абзаци четвертий, п’ятий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини)

 

<…> в частині першій статті 76 Кодексу [згідно з частиною першою статті 76 Кримінального процесуального кодексу України „суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, крім випадків перегляду ним в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, яка була постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті“] закріплено нормативні приписи, які: спрямовані на досягнення правомірної мети і є домірними (пропорційними) стосовно такої мети; сприяють досягненню цілей правосуддя і не посягають на інші конституційні засади судочинства; не погіршують становища підозрюваних (обвинувачених) порівняно з попереднім нормативним регулюванням; не порушують прав інших учасників кримінального провадження; відповідають вимозі утвердження та забезпечення права особи на судовий захист безстороннім і неупередженим судом, а відтак є узгодженими з цінностями, принципами та нормами Конституції України.

Отже, частина перша статті 76 Кодексу не суперечить частині першій статті 8, частині першій статті 55, частині першій статті 129 Конституції України.

(абзаци другий, третій пункту 4 мотивувальної частини)

 

Рішення Конституційного Суду України від 4 березня 2026 року № 1-р(ІІ)/2026 у справі за конституційною скаргою Горобця Артура Валерійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 76 Кримінального процесуального кодексу України

<…> право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але таке обмеження має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту людських прав, тобто воно можливе лише на підставах та в порядку, які визначені в законі, і повинно мати правомірну мету та бути домірним.

(абзац другий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)

 

<…> приписи Кодексу [згідно з частиною п’ятою статті 615 Кримінального процесуального кодексу України „у разі неможливості проведення підготовчого судового засідання обраний слідчим суддею, керівником органу прокуратури під час досудового розслідування запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання у підготовчому судовому засіданні, але не більше ніж на два місяці“], які обмежують основоположні права і свободи людини і громадянина, гарантовані Конституцією України, мають бути чіткими, зрозумілими та передбачними, щоб учасники кримінального провадження розуміли зміст цих приписів та юридичні наслідки їх застосування.

(абзац третій підпункту 4.1.2 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)

 

<…> продовження строку застосування стосовно особи такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, на підставі частини п’ятої статті 615 Кодексу [Кримінальний процесуальний кодекс України] ґрунтується не на доказах обставин, які є необхідними для продовження строку застосування цього виняткового запобіжного заходу, а на обставинах, що унеможливлюють проведення підготовчого судового засідання. Тому подальше тримання особи під вартою має ознаки свавільного обмеження її свободи та особистої недоторканності. 

(абзац третій підпункту 4.1.5 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)

 

Оцінюючи припис частини п’ятої статті 615 Кодексу [Кримінальний процесуальний кодекс України] „у разі неможливості проведення підготовчого судового засідання“, Конституційний Суд України також констатує відсутність у ньому вказівки на обставини, що обʼєктивно унеможливлюють проведення підготовчого судового засідання, або на критерії, за наявності яких суд установить факт неможливості проведення підготовчого судового засідання у конкретному випадку.

Отже, ухвалення рішення про продовження стосовно особи строку такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, на строк до двох місяців „у разі неможливості проведення підготовчого судового засідання“ не має чіткого та зрозумілого законодавчого підґрунтя та передбачних наслідків правозастосування.

(підпункт 4.1.6 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)

 

<…> припис „у разі неможливості проведення підготовчого судового засідання“ частини пʼятої статті 615 Кодексу [Кримінальний процесуальний кодекс України]  є нечітким та незрозумілим за змістом і непередбачним за юридичними наслідками застосування.

Унаслідок нечіткості, незрозумілості та непередбачності припису „у разі неможливості проведення підготовчого судового засідання“ частини пʼятої статті 615 Кодексу продовження застосування щодо особи такого запобіжного заходу, як  тримання під вартою, на строк до двох місяців повʼязане лише з виникненням певних обставин, які обʼєктивно унеможливлюють проведення підготовчого судового засідання, без потреби дослідження та встановлення судом достатніх доказів обставин для продовження строку застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

З огляду на наведені міркування Конституційний Суд України дійшов висновку, що частина п’ята статті 615 Кодексу не відповідає вимозі юридичної визначеності як складнику принципу верховенства права (правовладдя) і тому суперечить частині першій статті 8 Конституції України.

(абзаци третій – п’ятий підпункту 4.1.7 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)

 

Право на свободу та особисту недоторканність, гарантоване частиною першою статті 29 Конституції України, є беззаперечною конституційною цінністю та належить до основоположних прав і свобод людини і громадянина, що перебувають під захистом держави. Такий захист може бути ефективним за умови впровадження дієвих законодавчих механізмів запобігання свавільному позбавленню свободи та неправомірному порушенню особистої недоторканності.

<…> держава має широкий простір обдумування (margin of appreciation)  з питань унормування відносин кримінального судочинства під час дії воєнного стану. Наслідком реалізації законодавцем такого простору обдумування може бути ухвалення спеціального закону, що має врегулювати порядок досудового розслідування, судового розгляду кримінального провадження в умовах воєнного стану. Таким спеціальним законом є розділ IX¹ „Особливий режим досудового розслідування, судового розгляду в умовах воєнного стану“ Кодексу [Кримінальний процесуальний кодекс України], до якого після початку повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України у лютому 2022 року були внесені зміни, зокрема до статті 615 Кодексу.

Ураховуючи наведені міркування, Конституційний Суд України дійшов висновку, що внормування розділом IX¹ Кодексу особливого режиму кримінального провадження в умовах воєнного стану та внесення Законом № 2462 змін до частини пʼятої статті 615 Кодексу обумовлені потребою в забезпеченні виконання завдань кримінального провадження у період повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України з урахуванням особливостей здійснення кримінального провадження у період дії воєнного стану.

(абзаци перший, третій, четвертий підпункту 4.2.4 підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини)

 

<…> обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина та лише на підставі вмотивованого рішення суду.

<…> запровадження нових юридичних інститутів та спеціальних процесуальних механізмів у ділянці кримінального процесуального права, зумовлених потребами держави в захисті від збройної агресії та забезпеченні її обороноздатності, не повинно мати наслідком визначення в законі заходів кримінального процесуального примусу, що суперечать конституційним цінностям та принципам.

Тому зміни кримінального процесуального законодавства мають ґрунтуватися на Конституції України та не створювати юридичних інститутів і процесуальних механізмів, що нівелюють конституційні гарантії реалізації та захисту людських прав.

(абзаци перший, третій, четвертий підпункту 4.3.2 підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини)

 

Унормовуючи особливий режим досудового розслідування та судового розгляду в умовах воєнного стану, держава має не лише забезпечити досягнення мети кримінального судочинства та виконання завдань кримінального провадження, а й ураховувати, що приписи актів національного права не мають порушувати основоположних прав і свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією України, та повинні відповідати її міжнародним зобов’язанням.

(абзац перший підпункту 4.3.3 підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини)

 

<…> неможливість проведення підготовчого або іншого судового засідання за обʼєктивних обставин не повинна мати наслідком те, що стосовно особи буде продовжено застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, на строк до двох місяців без потреби забезпечення своєчасного розгляду судом доказів обставин для продовження застосування стосовно особи тримання під вартою після спливу строку застосування раніше обраного запобіжного заходу.

На виконання вимог Конституції України у Кодексі мають бути внормовані відносини з проведення підготовчого або іншого судового засідання в кримінальному провадженні для вирішення питання щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в іншому складі суду або іншим судом у разі, коли своєчасний розгляд цього питання неможливий унаслідок певних об’єктивних обставин.

(абзаци третій, четвертий підпункту 4.3.5 підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини)

 

Аналіз частини п’ятої статті 615 Кодексу [Кримінальний процесуальний кодекс України] свідчить, що вона є підставою для втручання в основоположні права і свободи людини і громадянина, визначені Конституцією України, а саме право на свободу, особисту недоторканність (частини перша, друга статті 29) та право на судовий захист (частина перша статті 55).

<…> частина п’ята статті 615 Кодексу, яка визначає продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до двох місяців у разі неможливості проведення підготовчого судового засідання, встановлює надмірне втручання та свавільне обмеження прав і свобод людини і громадянина, гарантованих частинами першою, другою, третьою статті 29, частиною першою статті 55 Конституції України.

З огляду на наведене частина п’ята статті 615 Кодексу суперечить частині першій статті 8, частинам першій, другій, третій статті 29, частині першій статті 55 Конституції України.

(абзаци перший, третій, четвертий підпункту 4.3.6 підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини)

 

<…> законодавче врегулювання продовження строку тримання особи під вартою через обʼєктивну неможливість здійснення відповідного судового розгляду можливе у виняткових випадках, безпосередньо спричинених умовами воєнного стану. Водночас законодавець, установлюючи таке нормативне регулювання, не має широкого простору обдумування і повинен запровадити таке законодавче регулювання, яке б дало змогу забезпечити належний судовий розгляд питання щодо тримання особи під вартою невідкладно з моменту усунення обставин, які його унеможливлювали, але в будь-якому разі в строк, що не перевищує 72 години.

(абзац третій підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини)

 

Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2026 року № 3-р(ІІ)/2026 у справі за конституційною скаргою Червінського Романа Григоровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини п’ятої статті 615 Кримінального процесуального кодексу України