11 вересня 2025 року

Другий сенат Конституційного Суду України 10 вересня 2025 року ухвалив Рішення № 4-р(ІІ)/2025 у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України частини третьої статті 57 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність“ (щодо оприлюднення актів органів адвокатського самоврядування).

Відповідно до частини третьої статті 57 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність“ від 5 липня 2012 року № 5076–VI (далі – Закон) „рішення органів адвокатського самоврядування набирають чинності з дня їх прийняття, якщо інший строк не передбачений рішеннями“.

У конституційній скарзі В’ячеслав Плескач стверджував, що частина третя статті 57 Закону суперечить статті 57 Конституції України, оскільки дозволяє рішенням Ради адвокатів України вступати в силу негайно з моменту їх ухвалення, тому порушує конституційне право кожного знати свої права й обов’язки, оскільки оспорюваний припис визначає, що права, свободи і обов’язки обмежуються нормативними актами Ради адвокатів України без доведення їх до відома адвоката у спосіб, який передбачав би його обізнаність про дату, час, оприлюднення, зафіксований автентичний їх текст та факт ухвалення такого нормативного акта.

Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд виснував, що оспорюваний припис відповідає Конституції України.

Стаття 57 Конституції України містить норми, що спрямовані на забезпечення принципу правовладдя, та встановлює конституційну гарантію, що охоплює як суб’єктивне право особи знати свої права і обов’язки (частина перша), так й інституційний обов’язок держави забезпечити приступність нормативних приписів, що їх визначають (частини друга та третя).

Право знати свої права і обов’язки та приступність нормативних приписів, що їх визначають, є серед конституційних гарантій юридичної безпеки особи і передбачності правозастосування.

Приписи статті 57 Основного Закону України зобовʼязують усіх субʼєктів нормотворення та/або правозастосування забезпечити загальну поінформованість (у спосіб доведення до відома населення) щодо тих актів права, які є нормативними та визначають конституційні права і обовʼязки людини і громадянина.

Конституційний Суд України виходить із того, що за Конституцією України адвокатура є складником системи правосуддя та діє для надання професійної правничої допомоги в Україні (частина перша статті 131²).

Місія, роль та завдання адвокатури обумовлені її участю в реалізації правосуддя як однієї з функцій держави.

Законодавче внормування діяльності адвокатури з урахуванням мети її заснування та з додержанням конституційних приписів є однією з передумов ефективності системи правосуддя зокрема та дієвості механізму захисту людських прав у цілому.

Суд підкреслив, що набуття статусу адвоката не позбавляє особу конституційних прав і свобод. З набуттям статусу адвоката особа безсумнівно не обмежена та не позбавлена прав і свобод, гарантованих Конституцією України, оскільки обмеження або позбавлення адвокатів конституційних прав та свобод було б дискримінаційним.

Реалізація місії адвокатури України в механізмі захисту людських прав є складним завданням, що вимагає від кожного адвоката та органів адвокатського самоврядування професіоналізму, чесності та сумлінності.

Відносини між адвокатами та органами адвокатського самоврядування мають виникати та розвиватися не лише в межах вимог, визначених Конституцією України та законами України, а також з дотриманням духу корпоративної єдності та взаємоповаги. Тому органи адвокатського самоврядування мають забезпечити гласність своєї діяльності, зокрема відкритість та приступність ухвалених ними рішень, що є обовʼязковими до виконання всіма адвокатами. Водночас адвокати мають бути професійними, чесними та сумлінними під час ознайомлення та виконання цих рішень.

Конституційний Суд України виходить з того, що адвокат є тим представником системи правосуддя, з яким щонайперше зустрічається особа, яка потребує захисту її невизнаних, оспорюваних або порушених прав, захисту від кримінального звинувачення з боку держави в особі її органів або має запит на представництво її інтересів у суді, ця особа має розумні сподівання на те, що адвокатом є правник, який має відповідний статусу адвоката професійний рівень, тобто володіє тією сукупністю юридичних та інших знань і навичок, що є достатніми та потрібними для надання особі професійної правничої допомоги та реалізації її права, гарантованого статтею 59 Конституції України.

Сучасний розвиток інформаційних технологій у сфері правосуддя, зокрема тих, що стосуються доступу до джерел права, функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та Єдиного реєстру адвокатів України, уможливлює надання професійної правничої допомоги лише тим адвокатом, який має не лише необхідні знання та навички, а також своєчасний та ефективний доступ до актів права, документів та іншої значущої для діяльності адвоката інформації, розміщеної в мережі Інтернет, передусім на вебсторінках органів судової влади та органів адвокатського самоврядування. 

З аналізу приписів Закону вбачається, що рішення та інші акти органів адвокатського самоврядування застосовні лише щодо визначеного і професійно обумовленого кола осіб – адвокатів, які добровільно обрали професію правника та статус адвоката й, як наслідок, мають підпорядковуватись самоврядним механізмам регулювання адвокатської діяльності.

Рішення та інші акти органів адвокатського самоврядування внормовують професійну діяльність адвокатів та не визначають їхніх прав і обов’язків у розумінні частин другої та третьої статті 57 Конституції України та інших її приписів.

У рішенні також зазначається, що дата набрання чинності рішеннями органів адвокатського самоврядування, що є нормативними актами, не може передувати дню їх ухвалення та оприлюднення. У разі потреби має бути запроваджено перехідний період (vacatio legis) для набуття чинності цими актами, що надає змогу адвокатам пристосувати свою діяльність до нового нормативного регулювання.

Конституційний Суд, здійснюючи конституційний контроль, керується тим, що можливість неоднозначного тлумачення норми закону не є достатньою підставою для визнання її неконституційною, якщо ця норма допускає конституційно узгоджене (конформне) тлумачення, що забезпечує її розуміння та застосування у спосіб, сумісний із приписами Основного Закону України.

Визнання норми закону такою, що відповідає Конституції України, не скасовує обов’язку субʼєктів нормотворення та/або правозастосування тлумачити цю норму з урахуванням сутнісного змісту конституційних прав та принципів, а також принципу системної єдності приписів Конституції України.

З огляду на те, що стосовно частини третьої статті 57 Закону може бути здійснено конституційно узгоджене тлумачення, а також немає переконливих та достатніх аргументів для визнання її такою, що порушує конституційні приписи, Конституційний Суд України висновує, що частина третя статті 57 Закону відповідає Конституції України.

Суддя-доповідач у справі – Олег Первомайський.

 

Інформує відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу