"Закон і бізнес", №49 (1088) 08.12—14.12.2012

Голова КС А.Головін: "КС є надзвичайно важливою складовою системи гарантування прав і свобод людини та громадянина"

 Голова Конституційного Суду України Анатолій Головін

Єдиний орган конституційної юрисдикції діє в Україні вже понад 16 років. Напередодні Дня працівників суду «ЗіБ» звернувся до Голови Конституційного Суду України, заслуженого юриста України Анатолія Головіна, аби дізнатися про здобутки та проблеми конституційного судочинства.

«Законодавчі зміни повинні сприяти вирішенню проблем, що виникли, а не породжувати нові»

— Анатолію Сергійовичу, насамперед дозвольте привітати вас та суддів КС із наступаючим професійним святом — Днем працівників суду!

— Дякую за привітання та надану мені можливість поспілкуватися з читачами вашого поважного часопису.

— Перше запитання — традиційне: з якими здобутками колектив Суду зустрічає своє професійне свято?

— Суд здійснює свої повноваження на підставі відповідних положень Конституції, законів «Про Конституційний Суд України», «Про судоустрій та статус суддів», інших законів України та свого Регламенту.

За роки своєї діяльності КС опрацював понад 60 тис. документів, провів близько 5 тис. засідань, пленарних засідань та засідань колегій, ухвалив 260 рішень, дав 23 висновки щодо законопроектів про внесення змін до Конституції, а також прийняв понад 1200 процесуальних ухвал.

Загалом перевірку на відповідність Основному Законові пройшли норми понад 150 правових актів, понад 100 положень яких визнано неконституційними.

Не менш важливим напрямом діяль­ності Суду є надання офіційного тлумачення Конституції та законів, яке за відсутності у нашому законодавстві інституту конституційної скарги є досить ефективним засобом захисту конституційних прав і свобод громадян.

— Отже, можна стверджувати, що законодавча база, якою врегульовано діяльність КС, побудована відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів у галузі конституційного судочинства?

— В цілому так.

— Однак, мабуть, деякі правові норми, якими регулюється ця діяльність, все ж таки потребують удосконалення?

— Як свідчить практика правозастосування, ідеальних законів не буває взагалі. Законодавство потребує постійного вдосконалення. При цьому виходити слід, зокрема, з реального соціально-політичного становища у державі.  У зарубіжній юридичній літературі із цього приводу навіть існує спеціальна концепція так званої живої конституції.

Головним у такій діяльності є те, що зміни, які вносяться до Конституції, законів, інших правових актів держави, повинні сприяти вирішенню проблем, що виникли в процесі правозастосування, а не породжувати нові.

Не є винятком із загального правила й законодавчі акти, якими врегульовано діяльність КС. Вони також потребують удосконалення, зокрема й на конституційному рівні.

— Оскільки наразі працює Конституційна асамблея, завданням якої є саме напрацювання змін до Основного Закону, чи не могли б ви назвати найбільш актуальні питання, пов’язані з удосконаленням  конституційного судочинства?

— Звичайно, такі питання є і я можу назвати деякі з них.

По-перше, на мій погляд,звертає на себе увагу колізійність положень ч.4 ст.148 та п.2 ч.5 ст.126 Основного Закону. Йдеться про те, що згідно з першою нормою суддя КС призначається на 9 років без права бути призначеним на повторний строк, а за другою (дія якої поширюються і на суддів КС згідно з ст.149 Конституції) — суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі «досягнення суддею 65 років». Таким чином, якщо суддею КС призначається особа у віці, скажімо, 60 років, то вона де-факто призначається на 5 років, хоча Конституція не передбачає призначення судді на строк інший, ніж 9 років.

До того ж не можна прирівнювати граничний вік для суддів КС і суду загальної юрисдикції. Навіть виходячи із суттєвої різниці таких конституційних кваліфікаційних вимог до кандидатів на ці посади, як мінімальний вік (відповідно 40 і 25 років), стаж роботи в галузі права (10 та 3), проживання в Україні (останні 20 та 10 років), можна стверджувати, що судді КС — це, безумовно, люди з більш великим професійним рівнем та життєвим досвідом. Тому нехтувати цим досвідом та відправляти їх у відставку із суто формальних причин, а не за станом здоров’я чи через інші обставини, що унеможливлюють повноцінне виконання повноважень, — не державницький підхід до формування складу єдиного органу конституційної юрисдикції.

Ще Платон, розглядаючи «належне мистецтво правосуддя», наголосив, що «не юнак, а старший муж може бути добрим суддею, який лише в зрілому віці спізнав, що таке несправедливість», і «такий суддя, очевидно, буде найкращим». Для порівняння: граничний строк перебування на посаді судді Федерального конституційного суду Німеччини — 68 років, а КС РФ — 70.

По-друге, ні Конституцією, ні законами не врегульовано такого важливого питання, як процедура ротації. У разі припинення повноважень судді КС його місце лишається вакантним до дня призначення нової людини. Законом «Про Конституційний Суд України» свого часу встановлювалися терміни заміни суддів КС: для Президента та Верховної Ради — місяць, для з’їзду суддів — 3 місяці. Однак у жовтні 2010 року парламент скасував ці вимоги.

До того ж сам факт призначення не означає, що суддя КС одразу приступає до виконання своїх повноважень. Він вступає на посаду після складення присяги на урочистому засіданні Верховної Ради, яке проводиться за участю Президента, Прем’єр-міністра, Голови Верховного Суду або осіб, які виконують їхні повноваження. Цікавий факт: до серпня 2006 року діяло правило, яке зобов’язувало парламент провести таке засідання протягом місяця з дня призначення судді КС. Однак згодом цю норму було вилучено, й наразі конкретних строків вступу судді КС на посаду законодавчо не визначено.

Таким чином, існує реальна можливість блокування роботи єдиного органу конституційної юрисдикції шляхом недопущення новопризначених суддів до складання присяги. За прикладами далеко ходити не треба, суддя Андрій Стрижак був призначений у грудні 2004 року VI з’їздом суддів, проте склав присягу лише 4 серпня 2006 року. І це, зауважте, у період дії положення щодо місячного строку проведення засідання ВР для складання присяги суддею КС.

3 листопада 2005 року з’їзд суддів призначив суддями КС В’ячеслава Джуня, Анатолія Дідківського, Івана Домбровського, Ярославу Мачужак і Василя Бринцева; 14 листопада 2005 року Президент — Дмитра Лилака, Володимира Кампа, Віктора Шишкіна. Однак вони не були допущені до складання присяги впродовж 8-ї сесії Верховної Ради. Крім цього, протягом цієї ж сесії парламент неодноразово відмовлявся призначати суддів КС за своєю квотою. При цьому народні депутати не зважили ні на неодноразові звернення Президента, ні на відповідний заклик Парламентської асамблеї Ради Європи, а також на протести громадськості та де-факто заблокували роботу єдиного органу конституційної юрисдикції, причому саме на час виборів до Верховної Ради. Тим самим було порушено один з головних конституційних принципів демократичної держави — принцип безперервності функціонування влади, який є запорукою політичної стабільності в державі та суспільстві.

Цю ситуацію можна легко законодавчо врегулювати, врахувавши, наприклад, німецький досвід, за яким суддя ФКС, котрий іде у відставку, працюватиме до того часу, доки на його посаду не призначать іншу особу.

По-третє, вважаю, слід ретельно розглянути питання, пов’язані з дотриманням процедури внесення змін до Конституції, зокрема в аспекті перевірки цих змін на відповідність основним конституційним засадам та принципам. Приміром, за чинним актом найвищої юридичної сили, наявність висновку КС про те, що законо­проект відповідає вимогам стст.157 і 158 Конституції, є умовою для його розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради. Крім того, як зазначено в рішенні КС від 9.06.98, обов’язковій перевірці на відповідність стст.157 і 158 Основного Закону підлягає не тільки законопроект, поданий до Верховної Ради в порядку стст.154, 155 і 156 Конституції, а й усі можливі поправки, внесені до нього в процесі його розгляду на пленарному засіданні ВР.

У вересні 2010 року КС, розглянувши справу про конституційність закону «Про внесення змін до Конституції України» №2222-IV, установив наявність порушень конституційної процедури в процесі його прийняття. Зокрема, з’ясувалося, що текст цього закону суттєво відрізняється від проекту, який свого часу був об’єктом дослідження Суду. З юридичного погляду, це вже був інший законодавчий акт, який знову мав би пройти конституційний контроль. Як наслідок, КС визнав цей закон таким, що не відповідає Конституції. Таким чином були забезпечені стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність і безперервність дії Конституції, її верховенство як Основного Закону держави. Це рішення КС також слугує нагадуванням для учасників законотворчого процесу, що будь-яке порушення конституційних приписів, хоч би якими воно цілями виправдовувалося, в кінцевому підсумку буде оцінено відповідним чином.

Тому задля недопущення такого в подальшому слід розд.XIII «Внесення змін до Конституції України» доповнити положенням, зміст якого повинен полягати в тому, що закон про внесення змін до Конституції набуває чинності тільки після надання висновку КС про дотримання процедури його розгляду та ухвалення. Це не тільки унеможливить дію Конституції зі змінами, які не були перевірені, зокрема на відповідність вимогам щодо недопущення скасування або обмеження прав і свобод людини і громадянина, а й запобігатиме можливим порушенням інших процедурних вимог, як загальних (особисте голосування народного депутата), так і спеціальних (прийняття законопроекту на наступній черговій сесії, дотримання вимог щодо необхідної кількості голосів для цього, заборона внесення змін в умовах воєнного або надзвичайного стану тощо).

По-четверте, відповідно до чинного законодавства у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою до Верховного Суду, який порушує перед КС питання про конституційність цього закону. Вочевидь, що така процедура є ускладненою і не сприяє оперативному вирішенню питання конституційності спірних норм, а отже не гарантує здійснення правосуддя в розумні строки. Не випадково Верхов­ний Суд за період діяльності Конституційного Суду жодного разу не звертався до нього за цією процедурою.

— Невже ВС за 16 років жодного разу не звертався до КС?

— Ні, це не так, він жодного разу не звертався саме за зазначеною процедурою. У цілому як суб’єкт права на конституційне подання ВС починаючи із січня 1997 року звертався до КС 26 разів. Як свідчить аналіз подань, лише у 3 із них порушувалися питання, які безпосередньо стосувалися реалізації конституційних прав людини і громадянина. У решті випадків ставилися питання щодо законодавчого обмеження розмірів заробітної плати й довічного утримання суддів та фінансування діяльності судів загальної юрисдикції (13 подань), а також організаційні питання функціонування судової системи (8 подань).

Виходячи з викладеного, на мій погляд, видається доцільним надати вищим спеціалізованим судам право порушувати перед Конституційним Судом питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів.

«Забезпечення інтересів держави досягається не відособленістю гілок влади, не їхнім протистоянням, а тісним співробітництвом»

— Уважається, що остання проблема є актуальною як для конституційного судочинства, так і для діяльності судів загальної юрисдикції. Які ще питання, на ваш погляд, пов’язані зі здійсненням правосуддя, потребують додаткового законодавчого врегулювання?

— Аналіз змісту положень ст.128 Конституції дозволяє зробити висновки, що Основний Закон не ставить обов’язковою умовою обрання Голови Верховного Суду виключно з-поміж суддів ВС, як це визначено, наприклад, для Голови КС, та не містить припису щодо відсторонення найвищих органів державної влади від участі в процесі обрання Голови ВС.

Ці питання врегульовані законом «Про судоустрій і статус суддів», згідно з яким обрання та звільнення з посад Голови ВС та його заступників віднесено до виключних повноважень колегіального органу цього ж Суду. Тобто в законодавчому порядку главу держави та інші вищі органи державної влади де-факто усунено від участі в процесі обрання на адміністративні посади в найвищому органі в системі судів загальної юрисдикції.

На мій погляд, це суперечить загальновизнаному принципу організації державної влади, за яким взаємовідносини між її органами повинні здійснюватися за системою стримування та противаг, що є гарантією успішного здійснення державної влади в демократичній та правовій державі.

Як зазначається в спеціальній літературі, забезпечення інтересів держави досягається не відособленістю гілок влади, не їхнім протистоянням і тим більше не відкритою конфронтацією, а тісним взаємним співробітництвом, точним виконанням кожною своїх функцій. Об’єктивна дійсність така, що всі гілки влади мають потребу одна в одній, створюють закінчену єдність, іменовану державною владою.

Першоджерелом цих теоретичних конструкцій щодо державних органів треба вважати погляди німецьких учених XIX ст., найбільш відомим з яких є фахівець із державного права Георг Еллінек. Цей учений запропонував, по суті, цілісну теорію державних органів, за якою «необхідність державних органів випливає вже із самої суті держави як єдиного організованого союзу». Тобто єдність системи органів державної влади проявляється в тому, що органи, які їх складають, перебувають у тісній взаємодії, взаємозв’язку та взаємозалежності. Зокрема, одні органи державної влади обираються або створюються іншими, окремі з них безпосередньо керують іншими, а деякі — підзвітні й підконтрольні іншим.

Аналіз законодавства зарубіжних країн свідчить, що в більшості з них процедура обрання голови Верховного суду здійснюється за таким принципом і, як правило, передбачає участь у цьому процесі глави держави або інших найвищих органів влади.

Наприклад, згідно із законодавством Франції голів Касаційного, Апеляційного та інших судів вищої інстанції призначає президент республіки за поданням Вищої палати магістратури; у Словаччині — президент за пропозицією Судової ради, у Польщі — президент з-поміж кандидатів, представлених Загальними зборами суддів ВС; у Росії — Рада федерації за поданням президента; у Литві — Сейм за поданням президента, у Бельгії — король у порядку, визначеному законом. Схожі процедури передбачено законодавством Азербайджану, Албанії, Болгарії, Вірменії, Іспанії, Казахстану, Словенії та багатьох інших країн Європи й СНД.

Саме за таким принципом формується й КС України. Зокрема, Президент, Верховна Рада та з’їзд суддів призначають по 6 суддів КС.

— Чи доцільно щось змінювати у кваліфікаційних вимогах, які висуваються до кандидатів на суддівські посади?

— На сьогодні характерною ознакою процесу формування найвищих судових органів є застосування принципу ротації. Наприклад, строк повноважень суддів Верховного суду Азербайджану — 10 років, КС України — 9, КС Болгарії — 9, КС Іспанії — 9 років (з обов’язковою ротацією третини складу кожні 3 роки), Конституційної ради Казахстану — 6, КС Литви — 9 років.

Практика свідчить, що судові органи, сформовані за ротаційним принципом, є більш працездатними, ніж ті, що мають постійний склад, оскільки менш схильні до утворення конфронтаційних угруповань усереди­ні колективу.

Крім того, з огляду на інстанційну структуру системи судів загальної юрисдикції та обсяг і зміст їхніх повноважень, особливу важливість діяльності вищих спеціалізованих та Верховного судів, на мій погляд, доцільно встановити додаткові кваліфікаційні вимоги для кандидатів на посади в цих установах. Зокрема, суддею ВС повинна бути особа, яка має стаж роботи на посаді судді в системі судів загальної юрисдикції не менш ніж 15 років та при цьому працює на посаді судді вищого спеціалізованого суду, або суддя КС. Відповідно, на посаду судді вищого спеціалізованого суду може претендувати особа, яка працює на посаді судді апеляційного суду не менш ніж 5 років, а на посаду судді апеляційного суду — особа, обрана на посаду судді безстроково.

Також доцільно в Конституції передбачити, що судді Верховного та Конституційного судів призначаються на 9 років, а одна й та сама особа не може бути призначена (обрана) на більш ніж 2 строки підряд. Такі зміни стимулюватимуть суддів, які прагнутимуть повторного призначення (обрання), до активного проявлення своїх здібностей у роботі та більш відповідального ставлення до виконуваних обов’язків.

«Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах»

— Однією з найболючіших проблем вітчизняного правосуддя є виконання, а точніше — невиконання судових рішень. Наскільки це явище характерне для конституційної юстиції?

— Гарантоване Конституцією право кожного на судовий захист його прав і свобод не може бути повним без обов’язковості виконання судового рішення. До речі, із цього приводу Європейський суд з прав людини наголосив, що «право на доступ до правосуддя було б ілюзорним, якби правова система дозволяла остаточному, обов’язковому судовому рішенню лишатися недійсним».

Тобто, як зазначив КС у рішенні від 30.01.2003, «правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах».

Однак, на жаль, на практиці це ще лишається на рівні добрих побажань, оскільки аналітичне дослідження стану реалізації рішень вітчизняних судів свідчить про інше. Зокрема, за даними, опублікованими в ЗМІ, тільки 54% цих рішень виконуються, а решта 46% не мають такої перспективи.

Неналежним чином виконуються також і рішення КС. Зокрема, починаючи з грудня 1998 року, незважаючи на неодноразові підтвердження в наступних рішеннях, залишалась без уваги народних депутатів правова позиція Конституційного Суду, згідно з якою організація та діяльність Верховної Ради визначається виключно законом, який повинен бути прийнятий за встановленою стст.84, 93, 94 Конституції процедурою його розгляду, ухвалення і набрання чинності. Відповідний акт було прийнято парламентом тільки в лютому 2010 року, тобто рішення єдиного органу конституційної юрисдикції було виконано аж через 11 років і 2 місяці.

Також аж ніяк не можна віднести до розумних строків і 3 роки, які знадобилися Верховній Раді для виконання рекомендацій КС щодо невідкладного законодавчого врегулювання питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення із цієї посади.

Деякі рішення КС не виконуються взагалі. Так, ще 12 червня 2007 року Суд, розглянувши справу про утворення політичних партій в Україні, звернув увагу парламенту на необхідність приведення положення ст.24 закону «Про політичні партії в Україні» щодо судового порядку анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії у відповідність до норм Кодексу адміністративного судочинства. Цей припис до цього часу не виконано.

У цілому за період з 2007 до 2011 року Суд прийняв 20 рішень, в яких визначено порядок їх виконання або сформульовані рекомендації Верхов­ній Раді, іншим органам державної влади щодо заповнення прогалин, усунення колізій у чинних законах, нормативних актах або щодо приведення їх у відповідність до положень Конституції. Аналіз змісту прийнятих на виконання рішень КС законів, нормативних актів, а також ужитих з метою такого виконання заходів дозволяє говорити про те, що із цих 20 рішень виконано 8, перебувають у процесі виконання — 3, не виконано — 9.

Зазначу, що виконання рішень КС потребує, зокрема, консолідації всіх політичних сил, представлених у парламенті, а також готовності суб’єктів законодавчої ініціативи своєчасно розробити та внести відповідний законопроект.

Потребує також однозначного законодавчого вирішення питання про чинну редакцію законів, до яких уносилися зміни, у разі визнання цих змін неконституційними. Це зняло б численні проблеми, пов’язані з виконанням рішень КС як нормотворчими органами, так і органами правозастосування.

— Але ж Суд мав би більш жорстко реагувати на ігнорування його рішень та рекомендацій…

— Конституційний Суд не в змозі контролювати виконання своїх рішень інакше, як у порядку, передбаченому ст.70 закону про КС; ні Конституція, ні цей закон не закріплюють за ним таких повноважень. Разом з тим він не може залишатися байдужим до того, наскільки своєчасно, в якому обсязі, з якою якістю виконуються його рішення і чи виконуються вони взагалі: це питання його престижу й авторитету в українському суспільстві.

До речі, стан справ з виконанням судових рішень у нашій державі не залишився непоміченим і представниками міжнародних правозахисних організацій, за даними яких до 80% рішень Європейського суду з прав людини проти України пов’язані з невиконанням рішень національних судів або виконанням їх у нерозумний строк. Як наголосив із цього приводу комісар Ради Європи з прав людини Томас Гаммарберг, факти зневаги до судових рішень в Україні треба розцінювати «як відмову від принципів правової держави і як серйозну правозахисну проблему».

— Згідно з Конституцією для захисту прав і свобод людини та громадянина створено спеціальний інститут омбудсмена. Яка його роль у вирішенні цього питання?

— Вбачається, що для виправлення такого становища колишній уповноважений ВР з прав людини використовувала свої можливості не повною мірою. До речі, це питання було порушено під час моєї робочої зустрічі з Валерією Лутковською, що відбулася 12 листопада. З приємністю відзначу, що із цього питання було досягнуто повного порозуміння. Щира занепокоєність нового омбудсмена станом справ з виконанням судових рішень у нашій державі дозволяє сподіватися, що Валерія Володимирівна використає всі свої можливості для покращення ситуації.

Не можна обійти мовчанням і негативну практику прийняття органами державної влади законів, інших правових актів, у яких відтворюються положення, вже визнані неконституційними. Фактично йдеться про ігнорування рішень КС, оскільки контроль за додержанням Основного Закону не обмежується визнанням конституційності правових актів та припиненням дії тих положень, що суперечать конституційним нормам і приписам. Цей контроль полягає і в тому, щоб у подальшому не допустити появи в законодавстві актів, якими правові відносини регулюються у спосіб, що визнано неконституційним. Прийняття таких актів органами державної влади є можливим лише за умови внесення відповідних змін до Основного Закону.

А чого варті постійні спроби всупереч конституційним приписам надати парламентському комітету повноваження щодо вирішення кадрових питань у правоохоронних органах?! Зокрема, 23 жовтня 2009 року Верховна Рада прийняла закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення організаційно-правових основ запобігання, протидії, припинення корупції і організованої злочинності та виконання комітетами Верховної Ради України контрольних функцій», яким практично дослівно відтворено положення іншого закону, які 27 травня того ж року визнані КС неконституційними, та розширено перелік посад, призначення на які та звільнення з яких погоджуються з комітетом ВР.

Відповідно до ст.70 закону про КС невиконання рішень та недодержання висновків Суду тягнуть за собою відповідальність згідно із законом. Однак, незважаючи на те, що законодавча неврегульованість механізму притягнення до відповідальності за невиконання рішень, недодержання висновків КС негативно впливає на авторитет держави як правової, до цього часу закону, яким би визначалася така відповідальність, не прийнято.

«Звертаючись до КС за офіційним тлумаченням закону, громадянин де-факто ініціює перевірку цього закону на конституційність»

— Як ви ставитеся до вкрай радикальних пропозицій деяких політиків щодо ліквідації КС та передання функції конституційного контролю спеціальній колегії Верховного Суду?

— Категорична відповідь на це запитання може бути сприйнята читачем як спроба захистити корпоративні інтереси органу, який я представляю. Тому спочатку зупинюся на причинах, які, на мій погляд, спонукають до таких пропозицій.

Першу з них я вже назвав, це небажання виконувати рішення єдиного органу конституційної юрисдикції, які не влаштовують певні політичні сили. Зокрема, ініціаторів прожекту дратують положення Основного Закону, за якими рішення КС є остаточними й не підлягають оскарженню. Не випадково в ЗМІ з’являються публікації з пропозиціями, що в разі створення у ВС конституційної колегії (палати) необхідно буде також надати повноваження Пленуму ВС переглядати та скасовувати її ухвали.

Таким чином, замість запровадження відповідальності за невиконання рішень КС планується ввести в дію механізм їх скасування, безумовно, з огляду на зміну політичної ситуації в державі. Це нагадує анекдот радянських часів, коли в анкеті на запитання «Чи не припускав викривлень генеральної лінії партії?» відповідали: «Ні, викривлявся разом із цією лінією!».

Друга причина, хоч як це тривіально виглядає, — заздрість і бажання піднести свою значущість. Як відомо, законом «Про судоустрій і статус суддів» нарешті виконано конституційний припис щодо побудови системи судів загальної юрисдикції за принципами територіальності та спеціалізації. Таким чином, суттєво обме­жилися повноваження Верховного Суду, який, за висловом Сергія Ківалова, досі «прагне залишатися четвертою за ліком судовою інстанцією, чого немає в жодній цивілізованій державі». Дійсно, наприклад, у 1981 році британський законодавець ухвалив: три самостійних вищих суди — Високий суд, Суд корони і Суд апеляцій — разом іменувати Верховним судом. Це було закріплено в законі, який діє 25 років без особливих нарікань.

Не зайвим буде нагадати, що й Венеціанська комісія свого часу також акцентувала увагу на тому, що не можна двічі переглядати рішення в касаційному порядку, що «раніше робив Верховний Суд, який міг перекреслити ті рішення, які було ухвалено, та скерувати громадянина судитися по другому, а то й третьому колу. Тепер для цього є нова судова інстанція — Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ».

Тому й робляться спроби в будь-який спосіб перебрати на себе додаткові функції. А для того, аби ввести в оману пересічного громадянина, застосовуються наукоподібні аргументи.

Наприклад, стверджується, що існування єдиного органу конституційної юрисдикції фактично заперечує «рівнопорядність конституційного судочинства серед інших форм здійснення правосуддя з домінантою на його невиправдане звеличення», чому сприяє наявність процесуальної недосконалості, «яка обмежує здатність сторони конституційного провадження як процесуальної особи сприяти Суду у виявленні легальних цінностей права». Полишивши правову абсурдність такого, з дозволу сказати, «наукового» пасажу, зазначу, що усунення недоліків у законодавстві, яким урегульовано порядок здійснення конституційного судочинства, як і в будь-якій іншій галузі суспільного життя, як правило, здійснюється шляхом внесення змін до відповідних правових актів, а не шляхом припинення діяльності самого органу державної влади.

— Але ж за 16 років закон про КС майже не зазнав змін, то, може, й справді потребує вдосконалення?

— Як удосконалюється це законодавство, можна показати, виходячи з аналізу змісту 13 проектів про внесення змін до закону про КС, зареєстрованих протягом останніх років у Верховній Раді. До честі парламенту, 10 із них було відхилено та знято з розгляду. Ось деякі з них:

• щодо розширення кола суб’єктів права на конституційне подання, яким пропонувалося надати Верховній Раді право звертатися до КС із питань надання висновків щодо відповідності Конституції міжнародних договорів;

• щодо надання права кожному народному депутату особисто звертатися з конституційним поданням щодо визнання неконституційними актів Верховної Ради, прийнятих з порушенням процедури особистого голосування.

Як випливає з тексту цих проектів, вони містять не тільки схожі пропозиції, а й однозначно суперечать Конституції, оскільки коло суб’єктів права на звернення до КС із порушених питань прямо визначено Конституцією.

Виникає запитання: невже шановні автори проектів не читали Конституції? Взагалі, що це: законодавча діяльність чи суто політичні акції, здійснені за рахунок бюджетних коштів з метою підвищення репутації певних політичних сил?

Не випадково з 6 законів, якими вносилися зміни до закону про КС за весь час його дії, третина в подальшому визнавалися Судом такими, що суперечать Основному Закону.

Ще одна причина цих намагань випливає з притаманної окремим вітчизняним політичним діячам «дитячої хвороби лівизни». Просто руки сверблять що-небудь зламати, мабуть, не йдуть з голови слова пролетарського гімну «до основанья, а затем». Рушити до ноги в нас завжди виходить добре, проблеми, як правило, виникають, коли треба творити те саме «а затем». Скасували систему державних стандартів на продукти харчування, а тепер бідкаємося, чому люди отруюються неякісними харчами. Ліквідували військові суди, тепер немає ладу з розглядом справ щодо військовослужбовців. Змінили Конституцію в неконституційний спосіб, а тепер звинувачуємо КС у всіх смертних гріхах. На жаль, перелік можна продовжувати і продовжувати.

Може, вже годі експериментувати, а час зайнятися серйозною правотворчою роботою на базі фундаментальних наукових розробок та з урахуванням міжнародного досвіду, а не керуючись волюнтаристичними теоріями?

Прикладом такої «теорії» можна назвати ідею одного з прихильників кардинальної реформи конституційного судочинства (не буду називати прізвища), за якою «питання про конституційність законодавчих актів є питанням адміністративного судочинства, а офіційне тлумачення законодавства — це курйозний «совковий» рудимент. Який, як він уважає, узагалі не потрібний, адже кожний владний орган, кожен посадовець, застосовуючи закон, тим самим його тлумачить офіційно.

Так у тому ж і є суть проблеми, що в нас органи державної влади та їхні посадові особи застосовують закони на свій розсуд. І цей «рудимент» згідно з чинним законодавством — єдина можливість для громадянина України захистити свої конституційні права від свавілля того ж посадовця.

А про те, яким чином ці посадовці застосовують норми вітчизняного законодавства, свідчить, як уже зазначалося, кількість скарг від наших співвітчизників на їхні дії в Європейському суді з прав людини.

Характерно, що член Венеціанської комісії, професор Гагік Арутюнян назвав вітчизняний інститут офіційного тлумачення формою конституційної скарги. Цей знаний фахівець у галузі конституційного права, на відміну від автора зазначеної «теорії», взяв до уваги, що, звертаючись до КС України зі зверненням щодо офіційного тлумачення закону, громадянин де-факто ініціює перевірку цього закону на конституційність. Це випливає із самої суті інтерпретаційної діяльності органу конституційної юрисдикції, який, будучи гарантом верховенства Конституції, не може тлумачити неконституційні норми. Не випадково згідно із законом про КС у разі, якщо Суд у ході розгляду справи щодо офіційного тлумачення закону встановлює ознаки його невідповідності Конституції, він під час того самого провадження вирішує питання конституційності цього закону в цілому або в окремій частині.

Таким чином, побудована на основ­них засадах юридичної герменевтики та специфічних особливостях конституційного правосуддя правоінтерпретаційна діяльність Конституційного Суду є не «рудиментом «совковості», а важливим елементом як вітчизняного судового конституційного контролю, так і загальнодержавного механізму захисту прав людини та громадянина в цілому.

— Ініціатори створення так званої спеціальної конституційної палати ВС стверджують, що це дозволить зекономити бюджетні кошти.

— Тобто вважають, що судді цієї палати працюватимуть безоплатно, засідання проводитимуть на подвір’ї, власним коштом утримуватимуть допоміжний апарат?! Це профанація, ще одна спроба ввести громадськість в оману.

— Але ж як аргумент наводиться досвід інших, досить розвинених, країн, зокрема Сполучених Штатів.

— Посилаючись на те, що в деяких країнах, таких як США, Естонія та інші, існує відмінна від вітчизняної (континентальної) модель конституційного судочинства, за якою повноваження конституційного контролю належить верховному суду, «реформатори» не надають жодних доказів, що це сприяє заощадженню фінансових ресурсів. Вони також замовчують і суттєві недоліки американської моделі конституційного судочинства. Зокрема, у функціональному аспекті головною її особливістю є те, що перевірка конституційності законів та інших нормативних актів проводиться судами лише в рамках судового процесу та з метою розгляду конкретних справ (принцип зв’язаної компетенції суду) в процесуальній формі загального судочинства. Натомість континентальна модель дозволяє здійснювати функцію конституційного контролю незалежно від кримінального, цивільного або адміністративного провадження в судах загальної юрисдикції.

Крім цього, для американської моделі конституційного судочинства характерні такі негативні якості, як багатоланковість провадження, значна складність і тривалість процесу.

Істинна причина, на моє переконання, полягає в ностальгії авторів, серед яких не останню роль відіграє один з колишніх голів ВС, за панівним становищем цього органу в усій судовій системі. Як колишній слідчий, я добре пам’ятаю, яку вагу в радянській судовій системі мав, зокрема, Пленум Верховного Суду УРСР. Його роз’яснення положень кодексів мали директивний характер й інколи де-факто навіть вищу юридичну силу, ніж самі кодекси, тобто Пленум був, по суті, неконституційним законодавчим органом.

Тому справжня мета цього прожектерського дійства — ніяка не економія бюджетних коштів, а повернення до старої централізованої судової системи, намагання в будь-який спосіб протидіяти судовій реформі. Вони всіляко чинили спротив цій реформі протягом усього часу існування незалежної Української держави. Сьогодні, коли за активного сприяння Президента нарешті було зроблено реальні кроки до формування сучасної, гідної європейської держави судової системи, робляться спроби обійти ці прогресивні починання з іншого боку. Спочатку підпорядкуємо собі конституційну юрисдикцію, а там з Божою допомогою — і спеціалізовані суди, та й запануємо над усією судовою системою, як колись!

«Підпорядкування конституційного судочинства іншому органу судової влади є регресивним кроком»

— А якою, на ваш погляд,може бути міжнародна реакція на реалізацію цих пропозицій??

— Можу однозначно запевнити, що авторитету на міжнародній арені Україні як правовій, демократичній державі це не додасть. По-перше, історичний досвід показує, що утворення в європейських та інших країнах органу конституційної юрисдикції є одним з найбільш вагомих досягнень на шляху формування ефективного механізму захисту основоположних прав і свобод людини і громадянина в державі, яка проголосила себе правовою, демократичною та соціальною.

Саме тому орган конституційної юрисдикції не був потрібен ні в Радянському Союзі, ні в радянській Україні, ні в інших союзних республіках, оскільки його тоді замінювала «керівна та спрямовуюча». Мабуть, декому сняться ті часи, коли, за висловом «батька народів», проблема вирішувалася з ліквідацією об’єкта проблеми, а не засобами, притаманними правовій та демократичній державі.

До того ж ініціатори «реформи» не враховують, що виникнення конституційного судочинства не випадковість, а наслідок історичного еволюційного процесу, пов’язаного з протидією свавіллю можновладців, з боротьбою особистості за свої права, за справедливість.

На цьому шляху людство пройшло кілька етапів. Спочатку ідея захисту прав особи в соціумі формулювалась у писаних законах. Згодом під впливом просвітницьких ідей Шарля-Луї де Монтеск’є, Джона Локка, Жана-Жака Руссо та інших виникло розуміння, що прості закони не можуть у повному обсязі захистити пересічного члена суспільства від свавілля з боку королівської, князівської, імператорської та іншої влади. Потрібні були акти, які б ліквідували основні передумови цього свавілля, а саме — поєднання в особі сюзерена законодавчої, виконавчої та судової влади і його імунітет щодо законів підпорядкованого державного утворення. Такими актами стали конституції, які більшість цивілізованих країн світу прийняли наприкінці позаминулого та початку минулого сторіччя.

Настанню наступного етапу на цьому тернистому шляху ми повинні завдячувати видатному австрійському юристу та філософу Гансу Кельзену. Саме він розробив і запровадив у життя концепцію конституційного судочинства та конституційного контролю як гарантію дотримання в правовій, демократичній державі конституційних прав і свобод. Його теоретичні викладки та практичні напрацювання здобули загальне визнання, і з часом інститут конституційного контролю було запроваджено в більшості цивілізованих держав Європи та світу, у тому числі в 1996 році й в Україні.

Отже, підпорядкування конституційного судочинства іншому органу судової влади однозначно є регресивним кроком, який матиме негативні наслідки для загальнодержавної справи реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина в нашій державі. Тому реакцію міжнародної спільноти на такий крок неважко передбачити.

По-друге, принаймні з подивом ці дії будуть сприйняті такими впливовими міжнародними організаціями, як Рада Європи, Венеціанська комісія, Європейський суд з прав людини, Німецький фонд міжнародного правового співробітництва, а також координатором проектів ОБСЄ в Україні, з якими КС України плідно співпрацює багато років.

— Якщо можна, дещо детальніше про міжнародну діяльність КС.

— За роки діяльності КС відвідали федеральний президент Німеччини Роман Герцог, генеральний секретар Ради Європи Террі Девіс, голови ЄСПЛ Люціус Вільдгабер та Жан-Поль Коста, верховний комісар ОБСЄ з питань національних менших Кнут Воллебек, інші високі посадові особи. Ці візити є не тільки виявом поваги до КС України, а й свідченням визнання його ролі в загальнодержавному механізмі захисту прав людини в нашій державі.

Зокрема, торік я за дорученням Суду зустрічався з делегацією співдоповідачів Моніторингового комітету ПАРЄ, головою ЄСПЛ Ж.-П.Костою. Заступники Голови КС Сергій Винокуров та Юрій Баулін мали зустріч із комісаром Ради Європи з прав людини Томасом Гаммарбергом.

Важливими подіями стали вже традиційні зустрічі голів і суддів КС України та ЄСПЛ. У липні 2011 року на моє запрошення нас відвідав тодішній керівник цієї авторитетної міжнародної судової установи Ж.-П.Коста. На початку 2012 року, вже на запрошення голови ЄСПЛ Ніколаса Братци, я на чолі делегації КС України відвідав Страсбург. Зазначу, що замість протокольних 10 хвилин наша особиста зустріч з Н.Братцом тривала більше години. І це не дивно, оскільки було розглянуто важливі питання взаємодії конституційних судів з ЄСПЛ щодо забезпечення загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина. На завершення зустрічі голова ЄСПЛ підкреслив, що останні рішення КС України з питань тлумачення законів свідчать про посилення його позиції «стосовно захисту прав і свобод людини та громадянина».

Не слід також забувати й про те, що КС України є повноправним членом Конференції європейських конституційних судів, яка об’єднує 40 конституційних судів країн Європи, та Конференції органів конституційного контролю країн нової демократії, а з минулого року — судом-засновником Всесвітньої конференції конституційного правосуддя, яка є найвпливовішою міжнародною організацією органів конституційної юрисдикції у світі.

За час діяльності КС України ним укладено меморандуми з урядом США, з конституційними судами Росії, Таджикистану, Болгарії, Литви, Сербії, Молдови, Білорусі, Туреччини та Конституційним трибуналом Польщі.

Про високий міжнародний авторитет КС України свідчить і той факт, що в роботі міжнародної конференції «Захист прав людини органами конституційної юстиції: можливості та проблеми індивідуального доступу», яка відбулась у вересні минулого року в Києві, в рамках головування України в Комітеті міністрів Ради Європи, взяло участь більш ніж 100 учасників. Крім представників органів конституційної юрисдикції з 20 зарубіжних країн, — керівництво держави, керівники органів державної влади, науковці.

На завершення наголошу, що результати вже більш ніж 16-річної діяльності Суду дають підстави стверджувати, що єдиний орган конституційної юрисдикції є надзвичайно важливою складовою системи гарантування прав і свобод людини та громадянина. Як зазначив Президент Віктор Янукович, «єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні справедливо набуває статусу суспільного арбітра, здійснюючи незалежне правосуддя й закріплюючи моральні засади функціонування усіх гілок влади.

Сьогодні від мудрості й виваженості судових рішень залежать не тільки віра людей у справедливість, а й великою мірою стабільність у державі та суспільстві».

— Дякую за цікаве та змістовне інтерв’ю, сподіваюся, що до обговорення порушеної вами теми приєднаються й наші постійні читачі. Ми обов’язково ознайомимо вас із їхніми думками із цього приводу.

— Дякую і вам та, користуючись нагодою, хочу привітати всіх працівників судової системи нашої держави, як діючих, так і тих, хто перебуває на заслуженому відпочинку, з професійним святом! Добра вам, сімейного затишку, здоров’я та творчої енергії, сил і наснаги!

 

ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ