2.21.3. Податкове право

№№ 1/02, 2/04, 15/09, 14/10, 13/12

Регулювання інвестиційної діяльності здійснюється не лише актами законодавства України, а й міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Ці договори згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України. Як засвідчує системний аналіз положень міжнародних договорів про взаємний захист інвестицій, укладених Україною впродовж 1994–2001 років, вони не передбачають створення для
     іноземних інвесторів пільгового режиму інвестиційної діяльності. У відповідних статтях таких договорів, як правило, наголошується, що приймаючою стороною для іноземних інвесторів має бути створений режим, не менш сприятливий, ніж стосовно
     власних громадян або підприємств чи громадян або підприємств третіх країн. Конституційний Суд України вважає, що в цьому разі поняття "національний режим" і "режим, не менш сприятливий, ніж стосовно власних громадян і підприємств" за суттю є тотожними. Тобто застосування до підприємств з іноземними інвестиціями національного режиму валютного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) відповідає взятим Україною за зазначеними договорами міжнародним зобов'язанням.

(абзац п’ятий пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" та частини першої статті 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (справа про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями) від 29 січня 2002 року № 1-рп/2002

 

В аспекті конституційного подання термін “передача”, який вживається у словосполученні “звільняються від оподаткування операції з передачі земельних ділянок, що знаходяться під об’єктами нерухомості, або незабудованої землі” підпункту 5.1.17 пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про податок на додану вартість” , означає набуття (перехід) права на вказані земельні ділянки (права власності, права користування) на підставі відповідних юридичних актів, у тому числі за договорами купівлі-продажу, коли така передача дозволена Земельним кодексом України.

(пункт 1 резолютивної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Світязької сільської ради Шацького району Волинської області про офіційне тлумачення терміна “передача”, який вживається у підпункті 5.1.17 пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про податок на додану вартість” (справа про тлумачення терміна “передача земельних ділянок”) від 5 лютого 2004 року № 2-рп/2004

 

Отже, конституційні положення про обов’язковість закріплення у законі системи оподаткування, податків і зборів визначають і правовий режим тимчасової надбавки до діючої ставки ввізного мита.

(абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 3.5, 3.6 пункту 3 статті 3 „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Митний тариф України“, абзацу восьмого частини другої статті 9 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність“ (справа про тимчасову надбавку до діючих ставок ввізного мита) від 23 червня 2009 року № 15-pп/2009

 

Загальновизнаними елементами правового механізму регулювання податків і зборів (обов’язкових платежів) є суб’єкт або платник податку, об’єкт оподаткування, одиниця оподаткування, джерело сплати податку, податкова ставка, податковий період, строки та порядок сплати податку, податкова квота, податкові пільги.

(абзац перший пункту 4 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 3.5, 3.6 пункту 3 статті 3 „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Митний тариф України“, абзацу восьмого частини другої статті 9 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність“ (справа про тимчасову надбавку до діючих ставок ввізного мита) від 23 червня 2009 року № 15-pп/2009

 

Делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади порушує вимоги Основного Закону України, згідно з яким органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6), а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).
     Отже, відповідно до конституційних положень право встановлювати (скасовувати) загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі), включаючи ввізне мито та розмір тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита, належить до законодавчих повноважень Верховної Ради України. Це виключне повноваження передбачає і право парламенту визначати всі елементи правового механізму регулювання податків і зборів (обов’язкових платежів), у тому числі податкову ставку (розмір податку на одиницю оподаткування) та строки справляння податку.

(абзаци п’ятий, шостий пункту 5 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 3.5, 3.6 пункту 3 статті 3 „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Митний тариф України“, абзацу восьмого частини другої статті 9 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність“ (справа про тимчасову надбавку до діючих ставок ввізного мита) від 23 червня 2009 року № 15-pп/2009

 

Конституцією України до повноважень Кабінету Міністрів України віднесено, зокрема, забезпечення проведення податкової політики (пункт 3 статті 116). З огляду на конституційно визначені повноваження Верховної Ради України у сфері оподаткування Конституційний Суд України дійшов висновку, що це конституційне повноваження Кабінету Міністрів України не передбачає права встановлювати загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) або визначати окремі елементи їх правового механізму регулювання.

(речення перше, друге абзацу першого пункту 6 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 3.5, 3.6 пункту 3 статті 3 „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Митний тариф України“, абзацу восьмого частини другої статті 9 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність“ (справа про тимчасову надбавку до діючих ставок ввізного мита) від 23 червня 2009 року № 15-pп/2009

 

Таким чином, відповідно до конституційних положень право встановлювати (скасовувати) загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) належить до законодавчих повноважень Верховної Ради України. Це повноваження передбачає і право парламенту визначати всі елементи правового механізму регулювання податків і зборів (обов’язкових платежів), у тому числі розмір та механізм справляння Збору. Делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади порушує конституційний принцип поділу державної влади, що суперечить вимогам статті 6, частини другої статті 8, частини другої статті 19, частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України.

(абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзацу третього частини четвертої, частин шостої, сьомої, восьмої статті 12-1 Закону України „Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку“, частини сьомої статті 1 Закону України „Про систему оподаткування“, абзацу другого пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування питань соціального захисту населення, яке проживає на території зони спостереження підприємств з видобування і переробки уранових руд, ядерних установок і об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами“ від 20 травня 2010 року № 14-рп/2010

 

На думку Конституційного Суду України, закріплені в підпункті 16.1.13 пункту 16.1 статті 16, підпункті 20.1.11 пункту 20.1 статті 20 Кодексу компетенція контролюючих органів та обов’язок платників податків є необхідними умовами для забезпечення виконання приписів частини першої статті 67 Конституції України, згідно з якою кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

(абзац шостий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Податкового кодексу України від 12 червня 2012 року № 13-рп/2012

 

Аналіз названих положень Кодексу дає підстави констатувати, що вони не містять заборони виїжджати за кордон фізичній особі, яка має податковий борг, а підпункт 94.2.2 пункту 94.2 статті 94 стосується лише обмеження права власності платника податків щодо належного йому майна у разі, якщо ця особа має податковий борг і виїжджає за кордон.
     (абзац п’ятий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини)

Конституційний Суд України вважає, що застосування адміністративного арешту майна платника податків з метою забезпечення виконання цим платником податків своїх обов’язків не є порушенням права особи на недоторканність житла. Отже, адміністративний арешт майна платника податків не позбавляє платника податків гарантованого статтею 41 Конституції України права власності на таке майно.
     (абзац п’ятий підпункту 3.4 пункту 3 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Податкового кодексу України від 12 червня 2012 року № 13-рп/2012

Сайт розроблено за сприяння Координатора проектів ОБСЄ в Україні
© 2019 Конституційний Суд України