Інтерв`ю судді Конституційного Суду України Віктора ШИШКІНА газеті "День", 26 червня 2015 р.

Версія для друку

«ДЕНЬ», 26.06.2015

Про «суспільну ікону»

Віктор ШИШКІН: «Тим, хто сьогодні пише зміни до Основного Закону, я порекомендував би спочатку п’ять разів прочитати Конституцію Пилипа Орлика»

28 червня цього року минає 19 років із моменту ухвалення Конституція України. Однак протягом усього цього часу не припиняються розмови про необхідність внесення змін до Основного закону. І таких змін наша Конституція зазнавала вже неодноразово: 2004-го, після помаранчевих подій; 2010-го, за президентства Віктора Януковича (не без участі Конституційного Суду) і 2014-го, після Євромайдану. Над змінами до Основного документа країни працюють і сьогодні, наразі діє Конституційна комісія при Президентові. Що ж в українській Конституції не так — чому її постійно прагнуть змінити? Де слід шукати проблему? Про це ми говоримо з її автором, одним із кращих фахівців України у сфери права, чинним суддею Конституційного Суду — Віктором Шишкіним. Однак цією темою ми не обмежилися — поговорили також про реформу судів та прокуратури, а ще про резонансну «справу Гонгадзе — Подольського».

«КУЧМА НЕ МАВ СТОСУНКУ ДО РОЗРОБКИ ТА УХВАЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ. ЦЕ МІФ»

— Нещодавно у Верховній Раді, де були присутні всі президенти України, можна було спостерігати показову ситуацію, коли лідер парламентської фракції «Самопоміч» Олег Березюк брав автограф на Конституції в екс-президента Леоніда Кучми. Пізніше він пояснив «Дню», що робив це для свого друга-юриста, адже ухвалення Основного закону 1996 року є заслугою другого президента. Справді, існує така версія, що саме Кучма змусив депутатів у конституційну ніч проголосувати за Конституцію. Але чи справді це так? Ви як один з авторів Конституції і народний депутат, який голосував за неї, — як тоді все відбувалося?

– По-перше, Конституція — це політико-правовий документ. Тобто політична доктрина розвитку нашого суспільства і нашої державності. По-друге, коли ми говоримо про те, що українську Конституцію було ухвалено за одну ніч, це як мінімум маніпуляція, це означає грішити проти істини та історії. Нагадаю, Конституційну комісію, де я був заступником голови, було створено ще 1991 року, а Конституцію було ухвалено 1996-го, тому конституційний процес тривав роками. Працювали різні робочі групи. Як наслідок, було представлено дев’ять проектів Конституції. Свої варіанти внесли, зокрема, й різні політичні партії: Християнсько-демократична, Комуністична, Соціалістична... Основним гальмом на ранніх стадіях якраз стало те, що ці партії по-різному дивилися на Конституцію.

Якщо брати Верховну Раду першого скликання, то вона на 75% складалася з комуністів. У другому скликанні комуністів офіційно уже стало менше, а все тому, що багато хто з них просто позбувся партквитків. Наприклад, Руслан Боделан у другому парламенті вже не був у Комуністичній партії, але всі знали, що ще вчора він був першим секретарем одеського обкому партії. Тому, за великим рахунком, перші два парламенти були комуністичними — за них не могла бути ухвалена Конституція суто національно-демократичного спрямування. А отже, довелося шукали компромісний варіант, який зрештою став базою для ухвалення Основного закону.

До речі, якщо говорити про ніч із 27 на 28 червня 1996 року, то понад 40 статей Конституції було ухвалено раніше — за попередні два тижні. Найбільша «війна» точилася навколо статей про мову, землю, власність, державний устрій, включаючи Автономну республіку Крим. Скажу відверто: ще 1991 року я був проти такої автономії, і сьогодні ми побачили, чим все це для України закінчилося. Можна було піти на кримськотатарську автономію, а не автономію для всього півострова.

Тепер, що стосується конкретно тодішнього президента. Можливо, Леонід Кучма на якомусь етапі і став певним каталізатором, але говорити про те, що він зіграв якусь видатну роль, звичайно, не варто, тим більше, що в конституційну ніч він когось там «нагинав». Навпаки. Наприклад, Вищу раду юстиції України було прописано за зразком Вищої ради магістратури Франції. Цю ідею запропонував я і народний депутат Новиков. У Франції подібну структуру очолює президент, і в нас також було записано, що її має очолювати глава держави, але депутати настільки ненавиділи Кучму, що в останній момент викинули звідти це положення.

На місці народного депутата, який брав автограф, я не говорив би про велику роль Кучми в ухваленні Конституції. Не треба поширювати міфи. Він взагалі не мав стосунку до розробки нинішньої Конституції. От кого треба згадувати, то це, на жаль, уже покійних Михайла Сироту і Вадима Гетьмана. Я говорив би про цих людей, а не про Кучму. Останній навіть не знав, що будуть ухвалювати Конституцію, а коли дізнався, то з переляку прибіг до парламенту, де ми вже приймали останні розділи. Це Олександр Мороз сказав, що не вийдемо з парламенту, доки не проголосуємо Конституцію, він навіть дав завдання викликати тих депутатів, яких не було в той момент у Верховній Раді.

До слова, єдина моя державна нагорода — Заслужений юрист України, якою мене нагородили за розробку Конституції. Так зазначено в указі, який підписав той же Кучма, хоч я був його ворогом.

«ПРОБЛЕМА — НАВЧИТИСЯ ВИКОНУВАТИ КОНСТИТУЦІЮ, А НЕ ПОСТІЙНО НАМАГАТИСЯ ВНОСИТИ ЗМІНИ»

— Отже, ухвалена Конституція отримала позитивні відгуки. Говорили про те, що це одна з найкращих Конституцій у Європі. Це так?

— Документ, справді, вийшов якісний. Європейські експерти це підтвердили. Про ту ж Вищу раду юстиції самі французи, які є батьками подібних установ, говорили нам, що ви придумали найкращий варіант із погляду представлення в цій структурі різних юридичних прошарків. У нас же ВРЮ сформована сімома потоками — шість потоків обираються, а сьомий за посадою. Аналогів немає. Єдине, що додали французи — вони сказали, що оскільки ваше суспільство ще не визріло, тобто ви залишаєтеся «совками», ви можете стати заручниками своїх «рожевих окулярів». Так і сталося. Пригадаймо, які маніпуляції творив товариш Сергій Ківалов.

Доктринально у нас все було виписано правильно. Конституція хороша. Але ж ми всі розуміємо, що головна наша проблема — це навчитися її виконувати, а не постійно намагатися вносити зміни. Американці ж не змінюють своєї Конституції. Вони лише додавали поправки — це не зміна статей.

— До речі, днями минуло 800 років британській Великій хартії вольностей, яка по суті не є Конституцією, але за нею британці живуть уже багато століть. У чому їхній секрет?

— Секрет у тому, що вони прийняли для себе те, що в теорії іноді називається «суспільний договір». Вони просто домовилися виконувати свої рішення. Британці виховують дітей змалечку так, щоб вони з повагою ставилися до свого писаного закону. Звичайно, у них також були проблеми, коли якісь там королі чи ще хто-небудь хотіли переписати все «під себе». Але суспільство не давало цього зробити. Вінстон Черчілль казав: «Якщо наші королі задумали змінювати конституційні основи, то ми міняємо королів, а не Конституцію». Саме таке завдання стоїть сьогодні перед нашим суспільством. Адже у нас хай би хто приходив до влади — всі хочуть змінити Конституцію. Так було за радянських часів, коли кожен генсек ухвалював чи готував свою Конституцію, так воно відбувається й у незалежній Україні, коли кожен президент намагається вносити зміни. Адже і Віктор Ющенко, і Віктор Янукович, і Петро Порошенко — всі створювали і створюють конституційні комісії. А чи потрібно це? Повторюю, давайте навчимося виконувати спочатку те, що вже прописали, а потім, якщо в цьому буде потреба, будете щось змінювати.

«ЯКЩО ЙДЕТЬСЯ ПРО РОЗБАЛАНСОВАНІСТЬ ГІЛОК ВЛАДИ, МОЖЛИВО, Й ПОТРІБНІ ЗМІНИ ДО КОНСТИТУЦІЇ»

— У чому все-таки полягає корінь проблеми?

— Все це відбувається від правової невихованості. Немає усвідомлення того, що Конституція — це суспільна ікона. Саме так на неї й треба дивитися. Якщо щось змінювати, то дуже обережно. Недаремно ж ми в 1990-х роках заклали такий складний порядок змін у XIII розділі. Хіба в американців не було проблем? У них був і Вотергейтський скандал, коли оголосили імпічмент президентові Річардові Ніксону. І Біллу Клінтону готували імпічмент.

— З об’єктивної точки зору — чи є сьогодні в Україні необхідність змінювати Конституцію?

— Можливо, якщо ми ведемо мову про розбалансованість гілок влади. Конституція 1996 року все-таки створила збалансовану владу, інше питання, що не всі хотіли її дотримуватися. Розумієте, хоч би що ми виписували, якщо хтось із самого початку намагатиметься перетягнути на себе ковдру, то жодні організаційні формули чи нормативні акти не зупинять цю людину. А от уже зміни до Конституції 2004 року викликали деяку розбалансованість у владному трикутнику: Президент, Кабінет Міністрів, Верховна Рада.

Чесно кажучи, ще того ж 1996-го, коли ми обрали президентсько-парламентську форму правління, я не був її прихильником. Я германофіл, тому мені радше імпонує німецька модель — парламентській устрій. Там є федеральний канцлер, є федеральний президент, є парламент, і кожен виконує те, що написано в Конституції — ніхто не намагається тягнути на себе ковдру і щось переписувати. У Німеччині ніхто не руйнував основ державного устрою, як це робиться у нас.

ВІКТОР ШИШКІН: «ТИМ, ХТО СЬОГОДНІ ПИШЕ ЗМІНИ ДО ОСНОВНОГО ЗАКОНУ, Я ПОРЕКОМЕНДУВАВ БИ СПОЧАТКУ П’ЯТЬ РАЗІВ ПРОЧИТАТИ КОНСТИТУЦІЮ ПИЛИПА ОРЛИКА» / ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Тому зміни 2004 року доктринально я вітав, але я критикував те, як це було виписано та ухвалено, адже під час ухвалення змін до Конституції було порушено процедуру. Вже потім, коли Віктор Ющенко з 2006 року позбавився частини своїх повноважень, він почав видумувати всілякі «прийоми». У нинішній ситуації у мене також виникають підозри — чи не тим самим займається Петро Порошенко? Тому я маю запитання — ті, хто зараз виписують зміни, чи будуть вони потім їх виконувати?

«ДІЯЛЬНІСТЬ НИНІШНЬОЇ КОНСТИТУЦІЙНОЇ КОМІСІЇ Я НАЗИВАЮ ФЕЙКОВОЮ»

— Існують різні думки з приводу правового документа Пилипа Орлика від 1710 року. Що ви думаєте з цього приводу — чи можна вважати його першою українською Конституцією?

— Можна. Ніхто ж не каже, що документ обов’язково має бути виписано в тому вигляді, до якого ми звикли. Виходячи з того, як виписані параметри в документі Пилипа Орлика, його можна вважати Конституцією. Можливо, вони виписані не за стандартами, але американська Конституція теж виписана незвично для нас. Існують етапи наукового розвитку, і на це треба зважати. Конституція Пилипа Орлика виписана під кутом зору інтелектуального потенціалу тогочасного суспільства. Якщо по суті документа, то там є стаття, в якій ідеться про законодавчий орган (Козацька рада), є стаття про президента (гетьман) і є стаття про судову владу (генеральний суддя). Гетьман, приміром, не мав права втручатися в діяльність генерального судді. Те ж саме в американській Конституції, яка з’явилася через 70 років. У Конституції 1710 року також виписані соціальні права. Наприклад, діти загиблих козаків мають перебувати на утриманні Війська Запорізького. У цьому ж документі виписані антикорупційні норми. Одним словом, тим, хто сьогодні пише зміни до Конституції, я порекомендував би спочатку п’ять разів прочитати Конституцію Пилипа Орлика. Адже гетьмани України були освіченими людьми — навчалися у відомих університетах, знали по п’ять-шість мов.

— Ви критикуєте діяльність нинішньої Конституційної комісії. Чому?

— Я називаю її фейковою. Вони можуть мене за це «побити», але саме так я їх називаю.

— Цікаво, чи проводять сьогодні представники Конституційної комісії консультації з суддями Конституційного Суду, щоб уникнути можливих подальших неточностей чи проблем? Чи існує взаємодія?

— Суддів Конституційного Суду, які на сьогодні перебувають у відставці, залучають до цієї справи. Наскільки мені відомо, там працюють Микола Козюбра, Іван Тимченко. Чинних суддів КС залучати до цього процесу не можна, ми не маємо права.

«ЗАКОН 2004 РОКУ ПРО ЗМІНИ КОНСТИТУЦІЇ ПОТРІБНО БУЛО СКАСОВУВАТИ, ОДНАК ТРЕБА БУЛО ВКАЗАТИ, ЩО І КОМУ ДАЛІ РОБИТИ»

— В історії Конституційного Суду були рішення, які серйозно підірвали репутацію цього органу. Наприклад, за часів президентства Віктора Януковича 2010 року за допомогою КС повернули в дію Конституцію у версії 1996 року. Як ви це прокоментуєте?

— У мене подвійне ставлення до рішення 2010 року. З одного боку, я вважаю, що закон від 2004 року, яким внесли зміни до Конституції, слід було скасувати, бо його було ухвалено з порушенням конституційної процедури. Конституційний Суд це встановив і прийняв правильне рішення. Але якби йому вистачило сміливості розпочати скасування законів, які голосуються народними депутатами через «піаніно», то взагалі було б ще краще. Адже вони таким чином порушують конституційну процедуру голосування. І не має значення, скільки людей голосувало за когось, якщо хтось один проголосував з порушенням, і це встановили, навіть якщо голосів, скажімо, 245, значить, процедура вже порушена.

З іншого боку, вина КС у тому, що він не зазначив, що і кому далі потрібно робити. У своїй окремій думці я якраз наполягав на цьому, але суд ухвалив інше рішення. Такою «конституційною ватністю» політики й скористалися. Хоч КС і не давав права Адміністрації Президента друкувати Конституцію 1996 року, міністр юстиції Володимир Лавринович все одно це зробив. Так, у третьому пункті було написано, що всім органам потрібно привести законодавство у відповідність до рішення Конституційного Суду. Але КС потрібно було чітко написати, що Верховна Рада, якщо вона бажає знову проголосувати за відповідне рішення, повинна це зробити з дотриманням конституційних процедур.

— Нинішній прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, та й не тільки він, ще до займаної посади заявляв, що КС взагалі необхідно ліквідувати і передати його повноваження до Верховного Суду.

— Подібні заяви безвідповідальні. Вони звучать або від недолугості, або від неуцтва. Повертаючись до слів Черчілля — потрібно змінювати таких політиків, які не розуміють конструкції державного устрою. Треба читати юриспруденцію, наукові дослідження і тематичні матеріали юристів XX століття в Європі, включаючи австрійського юриста Ганса Кельзона — батька конституційної юстиції. До речі, діди Кельзона родом із Львівщини. Конституційна юстиція має функціонувати. За доктриною континентальної Європи Верховний Суд не може виконувати функції Конституційного Суду, тому що у нього функція виконувати закон, тобто застосовувати закон, а Конституційний Суд — судить закон. Один і той же суд не може виконувати всі ці функції. На цьому і базується «доктрина Кельзона», яка сприйнята всією Європою, навіть Середньою Азією (інша справа, як вона там працює).

— Чи впливають політики на КС? Як ви до цього ставитеся?

— Навіть якщо взяти той факт, що достроково змінювався склад Конституційного Суду, то це вже вказує на те, що є втручання.

«НАЯВНІСТЬ УМОВ ВОЄННОГО СТАНУ УНЕМОЖЛИВЛЮЄ ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ»

— Нещодавно Конституційний Суд оприлюднив висновок у справі за зверненням Верховної Ради про роз’яснення щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції відносно недоторканності народних депутатів та суддів вимогам статей 157 і 158 Конституції. Висновок КС — зміни відповідають вимогам статей 157 і 158 Основного закону. Відомо, що ви підготували окрему думку з цього приводу. Яку?

— Вимога, яка міститься у частині другій статті 157 Конституції, стосується того, що Основний закон не може бути змінений в умовах воєнного або надзвичайного стану. Звичайно, введення в Україні воєнного або надзвичайного стану є конституційною прерогативою Президента, відповідний указ якого має бути затверджено парламентом. Однак зміст частини другої статті 157 Конституції вказує не на сам факт оголошення главою держави акту про введення воєнного або надзвичайного стану, а на наявність умов існування одного з таких станів.

28 ЧЕРВНЯ 1996 р. БІЛЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ. ЦЕ ФОТО ОБЛЕТІЛО ВСІ ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ УКРАЇНИ І ТИРАЖУВАЛОСЯ ЗА КОРДОНОМ. ПІСЛЯ ПРИЙНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ НАРОДНІ ДЕПУТАТИ НА РАДОЩАХ ПІДКИДАЮТЬ ОДНОГО З ДОПОВІДАЧІВ ПРОЕКТУ ОСНОВНОГО ЗАКОНУ, НА ЖАЛЬ, ПОКІЙНОГО ВЖЕ МИХАЙЛА СИРОТУ / ФОТО УКРІНФОРМ

Орієнтовний перелік умов воєнного стану міститься у положеннях статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року, а саме: 1) наявність збройної агресії чи загрози нападу на державу; 2) небезпека державної незалежності України та її територіальної цілісності; 3) надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню повноважень, необхідних для відвернення загрози та гарантування національної безпеки; 4) тимчасове обмеження, зумовлене агресією чи загрозою нападу на Україну, конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб; 5) зазначення строку дії обмеження.

Усі наведені в цьому законі умови мають місце в Україні, але до них ще можна додати проведення часткової мобілізації у зв’язку з неприхованою агресією Російської Федерації проти України. Така мобілізація вже відбувалася у кілька етапів на підставі указу Президента. Конституційному Суду для визнання існування умов воєнного або надзвичайного стану не обов’язково орієнтуватися на наявність акта про його введення.

Для висновку про наявність умов саме воєнного стану є такі підстави:

1)   в результаті прямого вторгнення військ РФ відбулася окупація частини території України — Автономної Республіки Крим та міста Севастополь — з наступною їх анексією. У процедурі такої анексії, шляхом прийняття відповідних актів взяли участь державні органи Російської Федерації — президент, парламент, конституційний суд, що підтверджує наявність однієї зі складових умов воєнного стану;

2)   низка політичних звернень i заяв, законодавчих та інших нормативно-правових актів органів державної влади, за змістом яких безпосередньо визнається наявність факту збройної агресії з боку Росії і реальної небезпеки суверенітету та територіальної цілісності Української держави;

3)   саме з наявністю умов воєнного стану, а не з прийняттям акта про його введення пов’язане проголошення Верховною Радою можливості тимчасового обмеження прав людини і громадянина в Україні.

Зважаючи на факт збройної агресії Росії проти України за участю регулярних Збройних сил РФ, а також незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, парламент постановою від 21 травня 2015 року зробив безпрецедентну заяву про вимушений в умовах зовнішньої агресії певний відступ від зобов’язань, взятих Україною як державою-учасницею, щодо приписів статей 5, 6, 8, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Такі дії українського парламенту у мирний для України час були б, скоріше за все, підставою для зупинення або навіть припинення членства України в Раді Європи у зв’язку з недотриманням взятих зобов’язань.

Виходячи з викладеного аналізу нормативної бази, що сформувалася в Україні на підставі правових актів органів державної влади, прийнятих після військового вторгнення РФ і анексії кримського півострова — міжнародне визнаної території України, у Конституційного Суду було достатньо правових можливостей системно оцінити об’єктивну ситуацію та визнати наявність умов воєнного стану, що унеможливлює внесення змін до Конституції України.

«Я НЕ БАЧИВ КОНЦЕПЦІЇ НОВОЇ ПРОКУРАТУРИ... ЩО ХОЧЕ НАША ПРОКУРАТУРА? Я ДОСІ НЕ ЗНАЮ»

— Ви є першим Генеральним прокурором незалежної України. Хотілося б почути вашу думку щодо реформування прокуратури. Як ми знаємо, вже двічі відкладають новий Закон «Про прокуратуру», наразі до 15 липня 2015-го. В чому, на вашу думку, проблема? Чи справді новий закон покликаний і здатний реформувати прокуратуру?

— Чесно кажучи, я цей новий закон ще не читав. Але якщо ви відкриєте відомості Верховної Ради 1990-х рр., то побачите, що спочатку парламент постановою ухвалював концепцію закону, де було вказано, в якому напрямку ми рухатимемося. І лише потім писали закон. Сьогодні ж ті, хто пишуть закони, взагалі не розуміють, про що вони пишуть. Я не бачив концепції нової прокуратури, тому я не знаю, яку роль у нашій правовій і державній системі вони їй відводять. Європа знає дві моделі прокуратури — це французька і німецька. Наприклад, у Російській імперії і Радянському Союзі функціонувала німецька форма прокуратури. Хай вона була недемократичною, але конструкція існувала. Так-от спочатку потрібно визначитися, яку концепцію ви хочете написати. Якщо французьку, тоді ви будете частиною судової влади. Діяльність Вищої ради магістратури Франції стосується також прокурорів. А от німецька — Міністерством юстиції. Так само американська. Що хоче наша прокуратура? Я досі не знаю.

«З ТОЧКИ ЗОРУ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ, ЯКІСТЬ ЧИННОГО ПАРЛАМЕНТУ — НИЖЧЕ ВАТЕРЛІНІЇ»

— Як народний депутат перших трьох скликань як ви оцінюєте якість нинішнього парламенту?

— Хай вони на мене не ображаються, але з точки зору професіоналізму, з точки зору підготовки законів, це нижче ватерлінії.

— З плином часу і різних подій у країні чи можете ви сьогодні сказати, що наша держава стає більш правовою?

— Думаю, ні. Штампування законів не говорить про наявність правової держави. Одними з елементів правової держави мають бути правосвідомість і знання права. Незважаючи на те, що у нас всюди «штампують» юристів, ніякого толку я не бачу. Немає якісної освіти. Правосвідомість в країні ми не підняли. Чому наші суди завалені справами? Тому що чиновники неправосвідомі і не мають відповідних правових знань. Відповідно українські громадяни і завалюють Страсбурзький суд позовами.

«ВСЯ ПРОБЛЕМА СУДІВ — НЕ В ЇХ ОРГАНІЗАЦІЙНІЙ СТРУКТУРІ, А В ДОБОРІ КАДРІВ»

— Реформування судової гілки влади — одна з найбільш нагальних задач. Про це багато дискутують, парламент навіть прийняв неодноразові зміни до законодавства, після чого ми чули від депутатів і експертів, що це кардинально змінить ситуацію. Проте час показує, що суттєвих змін насправді не відбувається — суди в більшості залишаються залежними і корумпованими. Ваше бачення як професіонала — чи у правильному напрямі ми рухаємося? Яке реформування нам потрібно?

— Уся проблема судів — не в її організаційній структурі, тому що і Конституція, і профільний закон у нас нормальні. Вся проблема полягає в доборі кадрів, їх чесності, порядності й професіоналізмі. Важко сьогодні сказати, наскільки нейтралізовані ці негаразди через Вищу кваліфікаційну комісію. Але виходячи зі своєї практики, можу сказати, що саме тут найбільші проблеми. До речі, як і в цілому з кадровою політикою в нашій державі.

От я десь два місяці тому звернувся до Адміністрації Президента з проханням і пропозицією зустрітися з главою держави. По-перше, в Конституційний Суд мене призначено за квотою Президента, а по-друге, через півтора місяця у мене закінчується термін перебування на посаді. Але досі ніякої реакції немає. Президент же може публічно вийти і сказати: «Ось у пана Шишкіна закінчуються повноваження, і на його місце я пропоную такі-то кандидатури — що ви, народ України, думаєте з цього приводу, а можливо, у вас є свої пропозиції?» Це елементи гласності й контакту з народом. Усього цього немає.

Ще одна проблема судів — у самому процесі. Особливо кримінальному. Адміністративні й цивільний процеси у нас працюють непогано. А от завдяки товаришу Андрію Портнову новий Кримінально-процесуальний кодекс (готувала наша група) було спотворено. Внісши туди свої зміни, він створив проблеми для слідчих і суддів. Все це потрібно виправляти.

«ПЛІВКИ МЕЛЬНИЧЕНКА» МОЖУТЬ БУТИ ДОКАЗОМ... «СПРАВА ГОНГАДЗЕ — ПОДОЛЬСЬКОГО» — ЦЕ ДЖОМОЛУНГМА»

— Яскравим прикладом стану нашої правоохоронно-судової системи є «справа Гонгадзе — Подольського». Наразі в Апеляційному суді Києва вже протягом майже двох років триває підготовча стадія до розгляду апеляційних скарг по суті у вироку щодо головного виконавця злочинів проти Гонгадзе і Подольського — екс-генерала Олексія Пукача. На одному з останніх засідань представник потерпілого Олексія Подольського в суді Олександр Єльяшкевич заявив клопотання, в якому запропонував суддівській колегії запросити на засідання суддю Конституційного Суду Віктора Шишкіна як спеціаліста. Це прозвучало, як сенсація. У вас є позиція з цього приводу? Яка?

— По-перше, оскільки восени 2000-го я був заступником голови парламентської комісії, яка розслідувала резонансні злочини, зокрема проти народного депутата II та III скликань Олександра Єльяшкевича, громадського діяча Олексія Подольського, журналіста Георгія Гонгадзе, звичайно, я маю позицію. Зокрема, щодо аналізу рішення Конституційного Суду від 2011 р. — як ставитися до допустимості зібраних доказів. Саме з цим питанням до мене і звертався Олександр Єльяшкевич. По-друге, безумовно, в суді, який напряму або опосередковано пов’язаний зі «справою Гонгадзе — Подольського», мені є що сказати. Ці два злочини перетинаються, тому й об’єднані в одну справу: про них говориться на «плівках Мельниченка», крім цього, керівник групи виконавців злочинів у них також один — Олексій Пукач.

Однак тут проблема не лише в рішенні КС — тому що воно, як і деякі інші вердикти Конституційного Суду, може бути дефектним через політичне забарвлення, — а й у тому, в яких ситуаціях ми поставили під контроль діяльність спеціальних органів, які займаються спостереженням? Приклад. Давайте прослуховування президентського кабінету Мельниченком порівняємо з відеореєстратором будь-якого водія автомобіля. Чи може інформація з даного відеореєстратора бути доказом? Може. А чому ж «плівки Мельниченка» не можуть бути доказом? Теж можуть. Так само, як можуть бути доказом зйомки під час вбивств людей на Майдані.

Тепер, як відрізняти санкціоновані фіксації доказів від несанкціонованих? Інформація з відеореєстратора — це несанкціонований доказ, тому що звичайний водій не є представником спецслужб. А от доказ, який встановлено спецслужбою, не буде вважатися доказом, якщо на нього немає санкції (раніше її давала прокуратура, зараз — суд). Тобто державні органи поставлені під контроль, щоб вони не використовували свої повноваження на власну користь чи з іншою метою.

Далі ставиться питання: хто встановив апарат для прослуховування у президентському кабінеті? Мельниченко. А чи входило це в його службові обов’язки? Якщо так, то він мав отримати санкцію. Але у нього не було службових обов’язків — вести оперативне спостереження. Відповідно, йому не потрібна була санкція, а отже, він нічого не порушував. Таким чином, його плівки можуть бути доказом. Більше того, ці конкретні докази має оцінювати суд. Це такі ж свідчення, як і свідчення очевидця.

— Незважаючи на те, що в Україні вже неодноразово змінювалася влада, мінялися генпрокурори і суддівські колегії, справедливої юридичної крапки в цій резонансній справі досі немає. Наприклад, не виконані ті ж висновки і рекомендації парламентської комісії, куди ви входили. А головне, досі не покарані замовники. Як ви гадаєте, чому?

— Тому що багато людей, яких заведено називати «сильними світу цього», причетні до згаданих злочинів. Той самий Кучма не дуже зацікавлений у тому, щоб довести цю справу до кінця, бо тоді стирчатимуть його вуха. Але з ним пов’язано й багато інших людей. Чому, наприклад, до кінця не розслідувалася ця справа після помаранчевих подій 2004 року, коли до влади прийшов Віктор Ющенко? Тому що ще під час акції «Україна без Кучми», де я також брав активну участь, нас — активістів — засудили такі люди, як Плющ і Ющенко, ледве не назвавши «зрадниками інтересів України». Чому? Бо Ющенко також пов’язаний із Кучмою. І незважаючи на те, що він клявся матері Гонгадзе, що розслідує цю справу до кінця, він цього так і не зробив. За аналогічним прикладом були і досі пов’язані із Кучмою й представники нинішньої влади.

«Справа Гонгадзе — Подольського» є багатогранною. Вона торкнулася багатьох людей — тут і корупція, й фальсифікації, й залякування, й засекречення матеріалів, і нові смерті... Тому навіть сьогодні, через стільки років, нікому не хочеться доводити цю справу до кінця. Скільки разів ми свого часу зверталися з тим, щоб хоча би провести остаточний аналіз «таращанського тіла»: наша слідча комісія передала Генпрокуратурі реальний генокод Георгія Гонгадзе, за яким можна дати відповідь — належить згадане тіло Гонгадзе чи ні. Якщо так, тоді потрібно нарешті його поховати. Бо це вже переходить будь-які рамки. І тут мають долучатися суспільство і журналісти. Це ж ваш колега! Вимагайте!

Із юридичної точки зору — це справа як справа, хоча складна і резонансна, але з погляду політико-соціального значення, це — Джомолунгма. Тому що від остаточної юридичної крапки у «справі Гонгадзе — Подольського» залежить — або Україна нарешті очиститься і почне якісно змінюватися, або ми і далі втрачатимемо час, території й людські життя. Третього не дано. Влада має пам’ятати, що її ставлення до цієї справа — це тест, від якого залежить її майбутнє і майбутнє всієї країни.

 

Іван КАПСАМУН, «День»

 

 

 

Сайт розроблено за сприяння Координатора проектів ОБСЄ в Україні
© 2017 Конституційний Суд України