Голова Конституційного Суду України Юрій Баулін: "Підпорядкування конституційного судочинства іншому органу судової влади було б регресивним кроком" (інтерв`ю щотижневику "Закон і бізнес", № 26 (1168) 28.06-04.07.2014)

Версія для друку

«Закон і бізнес», №26 (1168) 28.06—04.07.2014

 

Голова КСУ Юрій Баулін:

«Підпорядкування конституційного судочинства іншому органу судової влади було б регресивним кроком»

 

Юрій БАУЛІН був обраний Головою Конституційного Суду в непростий час як для країни в цілому, так і для самого єдиного органу конституційної юрисдикції. Через розгляд «гучних» справ до КС прикута особлива увага, а в коридорах влади обговорюється можливість ліквідації Суду. Ю.Баулін погодився розповісти, як за таких умов відбувається робота на вул. Жилянській, які плани на посаді в новообраного Голови та які нині перспективи конституційного судочинства в країні.

 

«Проведення відкритої частини пленарного засідання КС є обов’язковим»

 

— Юрію Васильовичу, насамперед прийміть щирі вітання від редколегії тижневика «Закон і Бізнес» із обранням Головою Конституційного Суду та побажання успіхів у діяльності на цій відповідальній державній посаді. На чому плануєте зосередитись? Які проблеми вирішити за час своєї каденції?

— Дякую за вітання та надану можливість поспілкуватися з читачами вашого шанованого часопису.

Що стосується планів на цій посаді, то насамперед маю намір сумлінно виконувати завдання, яке ставить закон «Про Конституційний Суд України», — гарантувати верховенство Конституції як Основного Закону держави на всій території України. Стосовно основних напрямів роботи, яким хотілось би приділити більше уваги та які, на мій погляд, можуть бути корисними для Суду, виокремлю такі:

• розвиток конституційної доктрини (як перший крок — 24 червня разом з Національною академією правових наук України, Інститутом держави і права ім. В.М.Корецького відбувся семінар на тему «Теоретичні проблеми розвитку конституційного права України);

• відновлення репутації Суду та зміцнення його авторитету, активізація просвітницької діяльності Суду (до Дня захисту дітей, Дня Конституції та в будь-який зручний час ми проводимо екскурсії, надаємо консультативну допомогу з питань нашої юрисдикції, передаємо підбірки праць із конституційного права, виданих КС, словниково-довідникових видань, іншої спеціалізованої літератури до бібліотек фахових установ);

• створення/оптимізація взаємодії між суддями КС та секретаріатом Суду;

• налагодження відносин між Судом та науково-дослідними, експертними, навчальними закладами (зокрема, заплановано спільні науково-практичні заходи, постійно направляються запити суддів-доповідачів щодо наукових висновків у справах, і ми вдячні всім установам, які нам їх надають);

• використання потужного потенціалу суддів КС у відставці.

Крім того, ми не забуваємо, що час швидкоплинний, і вже думаємо про відзначення 20-ї річниці створення Суду.

— Наразі перед органами судової влади стоїть завдання відновити довіру суспільства. Однією зі складових для цього називають публічність діяльності. Чи стане Суд більш відкритим за вашого головування? Адже останнім часом КС не вирізнявся відкритістю — жодних прес-конференцій після ухвалення рішень.

— Проведення прес-конференцій після офіційного оприлюднення рішення органу конституційної юрисдикції не є, на мій погляд, ознакою відкритості його діяльності. Навпаки, у світовій практиці судочинства це розцінюється як коментар рішення колегіального судового органу й, м’яко кажучи, не схвалюється.

Стосовно того, що такі заходи проводились у перші роки діяльності КС, то це було вимушеним кроком, оскільки більшість громадян узагалі не мали уявлення про конституційне правосуддя та вважали Суд чимось на кшталт касаційної інстанції. Тому ці прес-конференції, по суті, були елементами роз’яснювальної роботи, поряд зі статтями, публікаціями та виступами суддів у ЗМІ, кількість яких за роки діяльності Суду перевищує 2 тис.

До того ж останніми роками ми практикуємо екскурсії для охочих ознайомитися з діяльністю КС, стажування студентів юридичних вищих навчальних закладів, постійно функціонує приймальня громадян тощо.

ХХІ ст. нерідко називають епохою Інтернету, може, це й перебільшення, але значення вказаного масового інформаційного феномену не слід недооцінювати. Тому незайвим буде зазначити, що Суд приділяє значну увагу сучасним засобам оперативного інформування громадськості з використанням можливостей нашого офіційного сайту. Крім того, вже проходить апробацію система трансляції в режимі он-лайн відкритої частини пленарних засідань. До речі, згідно з Регламентом КС проведення відкритої частини пленарного засідання є обов’язковим під час як усного, так і письмового розгляду справи.

Ці заходи вже приносять результати, зокрема, останніми роками значно підвищилась, образно кажучи, якість звернень громадян, які стосуються захисту їхніх конституційних прав. Невипадково кількість розглянутих Судом справ цієї категорії протягом 2010—2012 років збільшилася майже в 4 рази порівняно з першими роками, а у 2013-му становила майже половину від усіх справ, розглянутих упродовж року.

 

«Конституційний Суд не може бути поза державною політикою»

 

— Вашому обранню на посаду передували неординарні події, я маю на увазі звільнення 24 лютого Верховною Радою за порушення присяги 5 суддів, включаючи вашого попередника. Яке ставлення вас як Голови Суду до цієї постанови парламенту?

— Своє ставлення до змісту зазначеної постанови ВР судді КС висловили, зокрема, у зверненні Асоціації суддів КС до позачергового ХІІ з’їзду суддів. У ньому зазначено, що «заходи, вжиті по відношенню до суддів КС, є неприйнятними з позицій міжнародних і європейських підходів до функціонування інститутів правосуддя та системи державної влади в цілому і йдуть урозріз із зобов’язаннями всіх гілок влади в Україні поважати та захищати незалежність судової влади».

— Це не перший випадок, коли суддів КС достроково позбавляють посад. Чи відомі вам випадки з практики європейських країн, коли суддів конституційних судів притягали до відповідальності за винесене ними рішення чи висновок? Чи можна вважати, що Суду не вдається залишатися поза політикою і він раз у раз стає жертвою зміни політичної ситуації в державі?

— Так, не перший, але подібні ситуації переживали й конституційні суди в інших країнах. Адже з часу заснування за ініціативою Ганса Кельзена першого конституційного суду в Австрії в далекому 1920 році відносини органів конституційної юрисдикції та провладної політичної сили не завжди були рівними й толерантними.

У цьому аспекті насамперед слід відрізняти політику від боротьби між політичними силами та течіями, так само як і державного діяча від представника політичної сили.

Я вже казав, що КС є гарантом верховенства Конституції на всій території держави. А Конституція — це не тільки основний правовий акт країни, а й, безумовно, політико-правовий документ, оскільки нею визначаються засади державної політики як міжнародної, так і щодо всіх галузей суспільного життя в державі. Й у цьому аспекті Конституційний Суд не може бути поза державною політикою.

Слід також відрізняти політичні корпоративні інтереси від державницького підходу. Як зазначив свого часу Вінстон Черчилль, «політик дбає виключно про наступні вибори, а державний діяч — про наступне покоління».

 

«Замість запровадження відповідальності за невиконання рішень КС планується ввести в дію механізм їх скасування»

 

— «Дбають» такою мірою, що надходять пропозиції взагалі ліквідувати єдиний орган конституційної юрисдикції, а його функції передати спеціальній палаті Верховного Суду. Невдовзі Суду доведеться розглядати черговий проект змін до Конституції. Поки що в ньому відсутні наміри ліквідувати КС, на чому раніше наполягали опозиційні, а тепер провладні політики. Деякі експерти пов’язують це з тим, що Суд уже не сприймається лідерами коаліційних фракцій як абсолютне зло. Проте перше ж рішення, яке йтиме врозріз із новою політикою, може реанімувати ідею позбутися конституційного контролю. Як ви ставитеся до таких пропозицій?

— Щоб відповісти на ваше далеко непросте запитання, вважаю за доцільне зробити невеликий відступ від теми та ознайомити читача з деякими особливостями конституційного правосуддя.

У світі існує кілька організаційних моделей конституційного правосуддя, серед яких традиційно виокремлюють американську та континентальну. За американської повноваженнями щодо перевірки нормативних актів на відповідність конституції наділені суди загальної юрисдикції. Як правило, усім судам надані повноваження приймати рішення щодо конституційності будь-якого нормативно-правового акта, виданого органом публічної влади або посадовою особою, а прерогатива останньої інстанції закріплена за Верховним судом країни.

Іншою моделлю організації судового конституційного контролю, згідно з якою побудовано діяльність КС Украї­ни, є континентальна, централізована (кельзенівська). Вона характеризується наявністю спеціального державного органу, відокремленого від системи судів загальної юрисдикції. Головним завданням цього судового або квазісудового органу є оцінка конституційності законодавчих актів, хоча він може бути наділений і низкою інших повноважень, наприклад, стосовно КС України — це тлумачення Конституції та законів держави.

Наш Суд здійснює свої повноваження на підставі відповідних положень Конституції, законів «Про Конституційний Суд України», «Про судоустрій і статус суддів», інших законів України та свого Регламенту. За роки своєї діяльності КС опрацював більш ніж 60 тис. документів, провів близько 5 тис. засідань, пленарних засідань та засідань колегій, прийняв близько 300 рішень, дав 25 висновків щодо законопроектів про внесення змін до Конституції, а також прийняв близько 1500 процесуальних ухвал.

Було перевірено на відповідність акту найвищої юридичної сили норми майже 200 законів та інших правових актів, понад 100 положень яких визнано неконституційними, що відповідно до ст.152 Конституції мало наслідком втрату ними чинності з дня прийняття відповідного рішення. У більшості випадків підставами для визнання неконституційними цих норм права було порушення основоположних прав і свобод людини та громадянина, гарантованих Основним Законом, зокрема таких, як: невід’ємне право людини на життя, на особисту недоторканність і свободу пересування, на об’єднання в професійні спілки для захисту своїх трудових і соціально-економічних інтересів, на отримання безоплатної медичної допомоги в державних та комунальних закладах охорони здоров’я тощо.

Можна навести численні приклади, коли КС, розглянувши справи за зверненнями громадян, роз’яснивши положення Конституції та законів, захистив їхні громадянські та майнові права, зокрема на судовий захист у разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, на соціальний захист, на житло тощо.

— Тоді що ж, на вашу думку, спонукає наших політичних діячів періодично порушувати це питання, крім бажання, як тепер модно говорити, «попіаритися»?

— На мій погляд, і це підтверджує практика КС, насамперед — це небажання виконувати рішення єдиного органу конституційної юрисдикції, які згідно з Основним Законом є остаточними та не підлягають оскарженню, однак не влаштовують політиків. Невипадково поряд із пропозицією щодо передання повноважень КС конституційній палаті Верховного Суду пропонується також наділити Пленум ВС повноваженнями переглядати та скасовувати її акти. Таким чином, замість запровадження відповідальності за невиконання рішень КС обговорюється механізм їх скасування, безумовно, з огляду на зміну політичної ситуації в державі.

Я поділяю думку про те, що, на відміну від судів загальної юрисдикції, покликаних боронити головним чином законність і правопорядок, конституційний суд має захищати стан свободи суверенного народу. У правовій державі конституція — це абстрактний регулятор, який стоїть над уособленою в певних межах владою. І тому з огляду на традиційну лаконічність конституційних текстів захист громадянської свободи вимагає від суддів конституційного суду високого рівня освіченості й культури. А гарантувати свободу є набагато важчою й відповідальнішою справою, ніж забезпечувати позитивну рутинність повсякдення.

Звідси й більш вимогливе ставлення до осіб, які претендують на посаду судді КС. І тут важливі не тільки зміна порядку призначення судді цього Суду, що пропонується, а й підвищення вимог до кандидатів на ці посади, беручи до уваги пропозиції щодо введення конституційної скарги та іншого розширення повноважень КС. На мій погляд, у складі Суду повинні переважати вчені-конституціоналісти та фахівці в інших галузях права, однак і наявність певної кількості висококваліфікованих юристів з досвідом роботи в судах загальної юрисдикції, як показує практика роботи КС, є необхідною та корисною. До речі, сьогодні серед суддів КС — 6 докторів і 7 кандидатів юридичних наук.

— Якою, на ваш погляд, буде міжнародна реакція на можливу реалізацію пропозицій щодо ліквідації КС і передання його повноважень палаті ВС? Чи може КС розраховувати на підтримку європейських колег, зокрема членів Венеціанської комісії?

— Можу однозначно запевнити, що авторитету на міжнародній арені Україні як правовій, демократичній державі це не додасть. Впливові міжнародні правозахисні організації, у тому числі й Венеціанська комісія, вважають запровадження інституту незалежного конституційного правосуддя одним із дієвих заходів на шляху формування ефективного механізму захисту основоположних прав і свобод людини та громадянина в державі, яка проголосила себе правовою, демократичною та соціальною. Мабуть, саме тому конституційний суд не був потрібен ні в Радянському Союзі, ні в радянській Україні, ні в інших союзних республіках, а сам конституційний судовий контроль уважався таким, що суперечить панівному принципу соціалістичної законності.

До того ж, як слушно наголошують окремі правознавці, виникнення конституційного судочинства — не спонтанне явище, а наслідок історичного еволюційного процесу, пов’язаного з протидією свавіллю можновладців, з боротьбою особистості за свої конституційні права, за справедливість.

Отже, підпорядкування конституційного судочинства іншому органу судової влади однозначно було б регресивним кроком, який мав би негативні наслідки для загальнодержавної справи реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина в нашій державі. Тому реакцію міжнародної спільноти на такий крок неважко передбачити.

Задля об’єктивності зазначу, що питання тиску на суддів органів конституційної юрисдикції не є нашим вітчизняним, як тепер модно казати, know how. В останні роки воно гостро поставало в низці європейських країн, наприклад у Румунії, Туреччині. Із цього приводу голова Венеціанської комісії Джанні Букіккіо неодноразово виступав із заявами, які знаходили підтримку серед членів Конференції європейських конституційних судів.

У зв’язку з актуальністю згаданого питання бюро Всесвітньої конференції конституційного правосуддя — організації, яка нині об’єднує 86 органів конституційного контролю з усіх країн світу, — прийняло рішення щодо включення на постійній основі до порядку денного всесвітніх конгресів конституційного правосуддя теми «Незалежність конституційних судів: аналіз поточного стану». До слова, наступний (третій) конгрес конференції відбудеться найближчим часом у Сеулі (29—30 вересня). Питання незалежності конституційних судів обговорюватиметься в пленарному режимі.

До речі, не слід також забувати й про те, що КС України є одним із судів-засновників цієї найвпливовішої міжнародної організації органів конституційної юрисдикції у світі. До того ж — повноправним членом Конференції європейських конституційних судів, яка об’єднує 40 конституційних судів країн Європи, та Конференції органів конституційного контролю країн нової демократії.

За час діяльності КС України ним укладено меморандуми про порозуміння з урядом Сполучених Штатів Америки (1996—1999 роки), меморандуми про співробітництво України та Німеччини (1996 рік), про співробітництво з конституційними судами Республіки Молдова (2001 рік), Республіки Білорусь (2008 рік) та Конституційним трибуналом Республіки Польща, конституційними судами Турецької Республіки, Словацької Республіки, Республіки Таджики­стан, Республіки Болгарія, Литовської Республіки, Республіки Сербія (всі — 2012 рік).

 

«Важливо, щоб зміни до Конституції сприяли розв’язанню накопичених проблем, а не породжували нові»

 

— До речі, про меморандуми. Недавно КС ухвалив рішення, яким припинив співробітництво зі своїми російськими колегами через кримське питання. Чи відомо вам, як на це рішення відреагували в КС РФ?

— Меморандум про розвиток співробітництва між КС України та КС РФ було укладено 14 червня 2000 року. Ним передбачалося, зокрема, підтримання відносин між судами на основі принципів подальшого розвитку всебічних взаємовигідних українсько-російських відносин, забезпечення верховенства права, основних прав і свобод людини, взаємної поваги, довіри та співробітництва.

КС України в рішенні від 14.03.2014 визнав постанову Верховної ради Автономної Республіки Крим «Про проведення загальнокримського референдуму» від 6.03.2014 такою, що не відповідає Конституції. Отже, правових підстав для проведення 16 березня референдуму в АР Крим та м.Севастополі не було, і його результати не можуть уважатися основою для «самовизначення Автономної Республіки Крим та м.Севастополя».

Проте всупереч рішенню КС референдум було проведено, а його результати використано для укладення 18 березня 2014 року договору між Російською Федерацією й так званою Республікою Крим «Про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб’єктів».

Із цього приводу в нашому рішенні від 14.04.2014 наголошено, що АР Крим та м.Севастополь, як невід’ємні складові частини системи адміністративно-територіального устрою України, не є суб’єктами міжнародного права й тому не можуть бути сторонами міжнародних договорів, наслідками підписання яких є порушення територіальної цілісності України. Це суперечить Конституції України та основоположним нормам та принципам, викладеним у Статуті Організації Об’єднаних Націй 1945 року, Статуті Ради Європи 1949 року, Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до  Статуту Організації Об’єднаних Націй від 24.10.70, Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року.

На положеннях цих документів грунтуються резолюції ООН та РЄ щодо України. Так, Генеральна Асам­блея ООН у резолюції «Територіальна цілісність України» від 27.03.2014 зазначила, що референдум, проведений в АР Крим та м.Севастополі, не має законної сили й не може бути основою для будь-якої зміни їх статусу (п.5). Парламентська асамблея Ради Європи 9 квітня цього року ухвалила резолюцію «Останні події в Україні: загрози для функціонування демократичних інститутів» №1988 (2014), в якій вказала, що цей референдум є неконституційним, його результати та незаконна анексія Криму Російською Федерацією не мають юридичної сили та не визнаються Радою Європи (п.16).

Натомість КС РФ, розглянувши «справу щодо перевірки конституційності міжнародного договору, який не набрав чинності, між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб’єктів», ухвалив постанову від 19.03.2014, якою визнав цей договір таким, що відповідає конституції РФ, визнавши таким чином міжнародну правосуб’єктність адміністративно-територіальної одиниці України.

Даючи оцінку конституційності цього договору, КС РФ знехтував і принципами та положеннями Меморандуму щодо подальшого розвитку всебічних взаємовигідних українсько-російських відносин, забезпечення верховенства права, основних прав і свобод людини, взаємної поваги, довіри та співробітництва. За таких умов подальше співробітництво з КС РФ є неприйнятним, і Суд ухвалив рішення про припинення дії цього меморандуму.

З боку КС РФ ніяких заяв чи повідомлень із цього приводу не надходило.

— Події в Криму та на сході України порушили дружні відносини не тільки між конституційними судами наших країн. Як ви вважаєте, обрання Петра Порошенка, в інавгурації якого ви брали участь, допоможе якось урегулювати ситуацію?

— Участь у згадуваній вами інавгурації поважних делегацій з більш ніж 50 країн та впливових міжнародних організацій свідчить про повагу до вибору українського народу та його бажання жити в дійсно правовій та демократичній державі, самому вирішувати назрілі проблеми без тиску ні із заходу, ні зі сходу. Як писав Великий Кобзар: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля».

— Напередодні Дня Конституції України та в контексті дискусії про шляхи подальшої конституційної реформи хотілося б почути від вас оцінку чинного документа. Чи дійсно наш Основний Закон потребує покращення?

— Один з батьків конституції США свого часу сказав, що «найкраща конституція — та, яка виконується».

У свій час Конституція 1996 року була визнана однією з найдемократичніших в Європі. Проте, як зазначалося фахівцями, її було розроблено як Основний Закон держави, а не громадянського суспільства. А між тим відомо, що конституцію прийнято вважати правовим актом не стільки держави, скільки громадянського суспільства, тобто актом, який є незамінним та ефективним обмеженням державної (у тому числі й демократичної) влади. Виходячи із цього, суспільство мало б очікувати від законопроекту про внесення змін до Конституції впорядкування фундаментальних відносин між вільним громадянським суспільством та публічною владою.

Важливо також, щоб зміни до Конституції були внесені відповідно до процедури, визначеної її розд.ХІІІ, та сприяли розв’язанню накопичених проблем, а не породжували нові.

— Дякую за виділений для бесіди час та сподіваюся на продовження нашого діалогу в майбутньому.

— Я також вдячний вашому виданню за увагу до діяльності Конституційного Суду. Водночас, користуючись нагодою, хочу від імені суддів та апарату єдиного органу конституційної юрисдикції в нашій країні привітати колектив редакції та читачів тижневика «Закон і Бізнес» із Днем Конституції України та побажати Духу законності в серцях, Букви Закону — у справах, а також здоров’я й мудрості, мирного неба та Божого благословення в усіх благих намірах.

 

 

ОЛЕКСІЙ ПИСАРЕВ

 

 

Сайт розроблено за сприяння Координатора проектів ОБСЄ в Україні
© 2017 Конституційний Суд України